Християнські моральні цінності управління людьми та можливості їх використання у кадровому менеджменті
• Здатність пробачати й просити вибачення повинна бути однією з рис керівника. Немає жодної людини на Землі, яка ніколи б не припустилася жодної помилки у своєму житті. Тому керівник повинен пам'ятати про це й бути поблажливим до провин, але ні в якому разі не допускати потурання. Можна пробачати помилки, але не халатність, лінощі та недбальство.
• Однією з вимог до морального обличчя керівника Біблія висуває вірність своїй сім'ї й шлюбу. Це одне з найменш дотримуваних правил у наш час. Багато йдеться про це, та мало хто серйозно дотримується цього принципу, і в остаточному підсумку розплачується втраченим психічним здоров'ям.
• Даючи сумарну характеристику вимог до особистісних рис керівника, які представляє Біблія, можна навести таку цитату: керівник повинен бути непорочним, не зарозумілим, не гнівливим, не п'яничкою, не користолюбцем, справедливим, благочестивим, стриманим, не сріблолюбцем, чемним, таким, що добре керує своєю справою.
• «Не будеш утискати наймита... Того ж дня даси йому заплату» (5М, 24, 14–15).
Отже, зі згаданих текстів можна виділити такі принципи:
• керівник не має права почувати себе монархом, самовільно і за власними законами вирішувати долю підлеглого;
• повинен чинити за справедливістю як у питаннях оплати праці, так і в питаннях дисциплінарного стягнення;
• бути достатньою мірою поблажливим до вчинків, пробачати певні помилки й залишатись справедливим щодо недбальства, не допускати потурання;
• визнавати й поважати своїх підлеглих як особистостей, не вважаючи їх просто за виконавців розпоряджень.
ІV. Ставлення до керівництва:
Біблія встановлює принципи поваги до свого керівництва без упередженості людинодогоджання. «Раби, слухайтеся в усьому тілесних панів, і не працюйте тільки про людське око, немов підлещуючись, але в простоті серця, боячися Бога» (Кол. 3, 22). Отже, цей текст виключає лицемірне ставлення до роботи й керівництва, закликаючи сумлінно виконувати вказівки керівництва. Підлеглі також повинні поважати своїх керівників, як окремих особистостей, а не просто як начальників у посадовій ієрархії. У такому разі, в організації виникає дух колективізму, дух спільності, коли люди не просто виконують свої функціональні обов'язки, а й дійсно стають співробітниками, згуртованими єдиною метою.
Це стає можливим ще й тоді, коли кожен член організації у своїх взаєминах поділятиме ще й принципи чесності (не говорити одне одному брехні).
Взаємини керівників та підлеглих: Об'явлення св. Іоанна 1, Послання до Євреїв (13, 17): «Слухайтесь ваших наставників та коріться їм, вони бо пильнують душ ваших, як ті, хто має здати справу. Нехай вони роблять це з радістю, а не зідхаючи, бо це для вас не корисне».
Істинна внутрішня свобода — це уміння пробачати і забувати. У кареті минулого далеко не поїдеш (прислів'я).
Це не просто. Пам'ять, психічні травми минулого, безсоння, депресії, збитки, моральна й матеріальна шкода — як це забути? А як із цим жити? На допомогу приходить молитва «Господи, допоможи мені в цьому. Зроби так, щоб я хотів пробачити». Саме «хотів». Непрощення — це палючий вогонь, можна сказати «диявол», хоча це умовне поняття, на мій погляд. Ми можемо здолати «диявола». Ми можемо зробити так, щоби гріхи наших батьків не пали на дітей до третього та четвертого покоління.
Але якщо ми не зробимо щось зі своїми легалістичними осудженнями, то Біблія говорить, що проблеми перейдуть до наших дітей (2М. 20, 5).
Блаженні милостиві, бо помилувані вони будуть (Мт. 5, 7).