Конфесійно-етнографічний ареал України

3. Поліконфесійний склад населення України

Україна — поліконфесійна держава, що зумов¬лено поліетнічним складом населення. Існуюче різноманіття конфесій у сучасних її кордонах можна умовно розділити на традиційні, що скла¬лись у процесі етноісторичного формування країни, та нетрадиційні релігії, які виникли у XX ст. на засадах традиційних і поширились ос¬таннім часом в Україні. Наявні релігійні ор¬ганізації можна також умовно розділити на грома¬ди національної церкви, конфесії національних меншин, церкви (громади) східних віросповідань. Можливий поділ конфесій за іншими критеріями.

Найбільшою за кількістю релігійних громад, масовим впливом на національно-духовні процеси в Україні є православна церква, прихильниками якої є українці, росіяни, білоруси, румуни, молдо¬вани, болгари, албанці, греки, гагаузи, представ¬ники інших етнічних груп. Її громади, організації та об'єднання рівномірно розташовані на всій те¬риторії держави. Православна церква в умовах поліконфесійного суспільства не є одноманітною. Вона, як зазначалося вище, складається з таких основних утворень: Українська православна церк¬ва — Київський патріархат. Українська право¬славна церква Московського патріархату. Ук¬раїнська автокефальна православна церква, які разом з іншими православними громадами об'єд¬нують понад 9,5 тис. організацій, що становить майже 53% всієї релігійної мережі України. Таке різноманіття православних утворень обумовлено процесом національного державотворення, полі¬тичними чинниками, наявністю представників різноманітних етнічних груп, які традиційно на¬лежали до певних православних релігійних гро¬мад, та ін.

Хоч окремі православні утворення виникли на межі 80—90-х pp. XX ст., історично існування православ'я в Україні було започатковано ще за часів Київської Русі, з прийняттям християнства та утворенням Київської митрополії під .юрис¬дикцією Константинопольської патріархії. Згодом українське православ'я було приєднане до Російської православної церкви, яка визначала до¬лю православних громад на теренах України. Після утворення суверенної Української держави, широкої демократизації суспільства і значного поліпшення державно-церковних стосунків в Ук¬раїні сталися зміни в монопольному становищі російського православ'я. На національно-тери¬торіальних засадах відновила діяльність УАПЦ, а з часом завдяки об'єднанню частини релігійних громад і духовенства УПЦ МП та УАПЦ утвори¬лась УПЦ—КП. Управління церквою здійснює Ви¬ща церковна рада на чолі з патріархом київським і всієї Русі-України.

У стосунках між трьома гілками православ'я загалом спостерігаються напруженість і часті су¬перечки, що інколи призводять до міжцерковних конфліктів. Власне, розпад православ'я на три са¬мостійні, недружні церкви, які претендують на монопольну презентацію всього православ'я в Ук¬раїні, є виявом небувалої в історії нашої країни кризи православ'я. До того ж цю кризу поглиблює грубе втручання у внутрішньоцерковні справи представників політичних партій та рухів, а також сприяння конфліктній ситуації з боку окремих за¬рубіжних релігійних центрів, які виборюють "свої канонічні українські території".

Українська греко-католицька церква започат¬кована Берестейською (1596) та Ужгородською (1649) уніями.\ 3 моменту легалізації (1989 p.) УГКЦ відновила свою структуру, а за кількістю громад (3200) посідає нині друге місце після пра¬вослав'я в Україні. Переважна більшість парафій (97%) знаходиться в західних областях України. До цієї церкви належать і 19 греко-католицьких єпархій, що діють серед української діаспори. Очо¬лює церкву (опріч Мукачівської єпархії, безпосе¬редньо підпорядкованої Ватикану) верховний архієпископ.

Хоча процес відбудови УГКЦ перебігає ста¬більно, ця церква втягнута у складні та гострі про¬тиріччя з православ'ям. Історично склалося так, що територією сучасної України пролягала межа між зонами домінування православ'я і католициз¬му. На цій межі й точилася боротьба за вплив на громади УГКЦ. Греко-католики боронили свою не¬залежність і від православних, і від католиків, що обумовило сучасні конфліктні ситуації.Загалом УГКЦ активно впливає на національне відродження, розвиток національної свідомості й культури народу. Важливою ознакою суспільної діяльності УГКЦ є зусилля з подолання застарілої міжконфесійної ворожнечі між греко-католиками і православними. Між ними поступово налагоджую¬ться нормальні цивілізовані контакти, їхні ієрар¬хи беруть участь у спільних заходах (церемоніях і святах), висловлюють прагнення до християнської єдності, створюють в окремих областях Еку¬менічні ради для погодження міжконфесійних і міжцерковних непорозумінь (Івано-Франківськ, 1997 p.) за участю представників облдержадміні¬страцій тощо.

Римсько-католицька церква існує на території України з XIV ст. внаслідок утворення Католиць¬кої митрополії та поширення католицизму в XVI ст. переселенцями з Польщі. РКЦ практично закінчила свою розбудову, утворивши Львівську архідієцезію як її духовний центр, відповідні уп¬равлінські та духовно-навчальні структури. У підпорядкуванні нунція (посла) Ватикану в Украї¬ні автономно діє структура РКЦ у Закарпатті — Закарпатська апостольська адміністрація Рим¬сько-католицької церкви. Нині більш як 700 като¬лицьких громад діють у всіх областях України.