Конфесійно-етнографічний ареал України

Для глибшого розуміння відмінностей обрядо¬во-культової практики конфесій і церков в Ук раїні, навіть у межах одного віросповідання, доцільно розглянути етнічний склад населення України, а також вплив поліетнічного складу ук¬раїнського народу на утворення конфесійного різноманіття.Попри наявність загальнонаціональних рис ук¬раїнського народу, його культура і побут зберігають певні відмінності, що знаходить відоб¬раження в ритуально-культовій практиці, оформ¬ленні церковної архітектури, проведенні релі¬гійних свят та обрядів. Безперечно, це обумовлено насамперед характером історичного розвитку ок¬ремих районів України, природно-географічними умовами, соціально-етнічними особливостями формування населення та ін. Як відомо, територія України поділяється на низку окремих історико-етнографічних зон — Наддніпрянщина, Поділля, Полісся, Слобожанщина, Волинь, Прикарпаття та Закарпаття. Наведений умовний поділ території на етнографічні зони має особливості, що характе¬ризують, своєю чергою, культуру й побут тих чи інших груп населення. Історично на зазначених територіях склалися такі найвідоміші етно¬графічні групи: українські горяни (гуцули, лемки, бойки) в західноукраїнських областях; поліщуки, пінчуки, литвини — на Поліссі; севрюки — у східноукраїнських областях тощо. Історично обу¬мовлена поліетнічна структура населення України доповнювалася різноманітними етнонімами, полі-тонімами, антропонімами та іншими групами. Інколи внаслідок віросповідного забарвлення етнічної самосвідомості, тобто підміни етноніма конфесіонімом, виникали навіть певні віросповід¬ні групи. Так, на Буковині існувало населення — як романомовне, так і українське, що звалося во¬лохами через православну належність. Етно-соцільна структура ускладнювалася також завдя¬ки переселенцям із інших регіонів і країн. Так Україна визначально формувалась як поліетнічна країна, що не могло не вплинути на забарвлення релігійної визначеності.

На сучасному етапі населення України також залишається поліетнічним. Приблизно 85% його становлять українці, які рівномірно населяють те¬риторію держави. Решта населення — росіяни, білоруси, євреї, поляки, молдовани, румуни, угор¬ці, болгари, греки, німці, татари, вірмени та інші етнічні групи. Процес виникнення і формування багатьох етнічних груп на території України був зумовлений не тільки складними соцільно-полі-тичними факторами, багатовіковими міжетнічни¬ми стосунками, спільністю історичної долі, а й релігійними факторами — церковними міжусоби¬цями, міжконфесійними конфліктами, гонінням на іновірців у суміжних країнах.

Зокрема, певна частина росіян переселилася в Україну в 60-х pp. XVII ст. після релігійної рефор¬ми патріарха Никона, через переслідування ста¬ровірців із боку Російської церкви та держави. Но¬ву хвилю російських переселенців в Україну, цього разу в XIX ст., було спричинено пересліду¬ванням сектантів російського православ'я — духо¬борів і молокан. Завдяки цьому в Україні з'явили¬ся не лише російські поселення, а й нові релігійні громади —старовірів, духоборів, молокан та ін.

Розселення поляків в Україні було пов'язане спершу зі Східною Галичиною, а потім із Правобе¬режжям, де в межах українського етнічного маси¬ву з XIV ст. формувалися найчисленніші польські етнорелігійні громади католиків. Масове пе¬реміщення польського населення у XVII—XVIU ст. до Правобережної України, засилля польських поміщиків і католицького духовенства призвели до масового покатоличення місцевого українсько¬го населення, а відтак — до створення католицької церкви.

Поселення євреїв в Україні з'явилися ще за часів Київської Русі, де існували громади слов'я-номовних євреїв (кенаани). З XVI ст. тут оселяли¬ся ашкеназі — вихідці з Польщі, які розмовляли мовою германської групи індоєвропейської сім'ї (ідиш). Розселені спорадично, окремими етно-релігійними громадами на Правобережжі, євреї започаткували тут іудаїзм, а згодом і його течію — хасидизм.

Румунізація українського населення Північної Буковини, чому сприяла особлива організація цер¬ковного управління і шкільної освіти, а також на¬лежність румунів та українців до православ'я, зу¬мовили формування етноконфесійної групи — во¬лохів (православна віра на Буковині називалася в народі волоською).

З XVIII ст. на території України селилися західноєвропейські колоністи (німці, французи, голландці, швейцарці, австрійці та ін.), які зазна¬вали у своїх країнах переслідувань за релігійні пе¬реконання. Це зумовило виникнення на території країни протестантських громад менонітів, мето¬дистів, лютеран та ін. Поширенню протестантизму сприяло те, що землі на півдні України, які нале¬жали Запорозькій Січі, після її знищення безкош¬товно передавались у користування західноєвро¬пейським колоністам, значний прошарок яких становили протестанти.

Отже, поліетнічний склад населення України, що формувався протягом століть, сприяв історич¬ному існуванню різноманітних конфесій та релігійних течій. Деякі з них існують дотепер, інші трансформувались і злилися з новими кон¬фесіями. Але поміж різноманітних конфесій домінуюче становище посідало православ'я, що його сповідували більшість українців, росіян, білорусів та інших груп населення, і лише в Західній та Правобережній Україні мільйони при¬хильників мала греко-католицька церква, послі¬довниками якої були українці.Важливо також відзначити, що історія Ук¬раїнської держави не знала гострих міжрелігійних війн, значних міжконфесійних і міжцерковних конфліктів. Щоправда, траплялися суперечки між уніатами та православними. В Україні в минулому панувала певна віротерпимість, що дозволяло зна¬ходити тут притулок від переслідувань різно¬манітним послідовникам релігійних конфесій, члени яких виборювали свою незалежність від панівної церкви. Тому сучасні конфесійні та міжцерковні конфлікти, що виникають спорадич¬но в окремих регіонах України, не мають історич¬них коренів, а обумовлені певними політичними чинниками.