Україна в європейському реформаційному процесі. загальне й особливе

З середини XVI ст. західні ідейні впливи на Україну починають виявлятися все виразніше. У цей час посилюються її торговельно-економічні зв’язки із Західною Європою. Це призводить до поступового економічного і духовного піднесення західноукраїнських земель. Основними центрами початкових паростків передбуржуазних відносин і гуманістичної культури стають, насамперед, Галичина і Волинь, а також давньоукраїнські землі, що внаслідок різних політичних чинників відійшли поступово до Польщі (Сяноччина, Підляшшя, Холмсько-Белзький реґіон) та Білорусі (Берестейсько-Дорогочинський). Власне, саме західний шлях набуває найбільшої ваги в історії протестантизму в Україні. Він завдячує, насамперед, польській релігійно-філософській думці епохи Відродження і чи не головному її тодішньому центрові — Кракову, де у XVI-XVII ст. проживало чимало українців. Загалом, усе духовне життя галицько-волинського реґіону, а через нього інших земель України, у переддень Нового часу безпосередньо пов’язане з Краковом, його культурним ореолом.Не можна, однак, забувати й про інші, наближені до українського кордону, польські центри протестантизму. Це Люблін, де у XVI-XVII ст. існував український культурний осередок, а при місцевій православній церкві діяло міщанське братство, що мало свою школу. У Любліні, крім шляхти (у тому числі української; наприклад, зі скарги католика Андрія Вішньовського 3 листопада 1546 р. дізнаємося про зухвалі відгуки про церкву місцевого шляхтича Гаврила [25] нововірством захопилося чимало городян, ремісників, крамарів, купців, людей “простого стану”. Тут діяло по декілька громад майже всіх основних протестантських течій Речі Посполитої. Крім Любліна, близькими до України вогнищами протестантизму були Сандомир, Козьмінки, Хмельник, Лешно, Пінчув, Левартів, Раків, Белжиці та ін. Саме тому, власне, у XVI-XVII ст. Західна Україна зазнала найбільшого розвитку протестантизму порівняно з іншими українськими землями.

Одним із головних шляхів занесення сюди нових релігійних ідей стало навчання шляхетського і навіть міщанського українського юнацтва за кордоном. Найпопулярнішим навчальним закладом вважався саме Краківський університет, де маґістр Ян Існер ще у 1409 р. заснував бурсу для бідних литовців і вихідців з Русі. У XVI ст. рівень викладання тут був надзвичайно високим, оскільки накопичені раніше наукові традиції закладу почали ще більше розвиватися завдяки масовому приїздові європейської професури. Налякана страхіттями Селянської війни, жорстоким переслідуванням єретиків у багатьох західноєвропейських країнах, вона шукала в польсько-литовській державі надійного притулку. Здебільшого втікачі дотримувалися передових гуманістичних переконань. Свою частку в наукові здобутки закладу внесли також і вихідці з руських земель. Це, наприклад, Ян з Ланцута, професор Краківського університету, котрий наприкінці XV ст. опублікував підручник з початкової арифметики, що витРимув чотири видання. У ньому, відомому ще як “Геометрія Холмська”, автор у класично ренесансному дусі писав: “Ніхто не зможе досягнути пізнання справ Божественних і людських, перш ніж не вивчить добре науку обчислення” [26]. Залишилися відомості й про Матвія з Перемишля, який 1450 р. заснував у Краківському університеті кафедру астрології. Неважко припустити, що саме її професорів слухав згодом Миколай Копернік, навчаючись тут у 1491-1494 роках.

З Краківським університетом пов’язана доля чи не половини відомих в Україні протестантських діячів, зокрема, з їхнього викладацько-наукового кола. Серед них — Петро Статорій-Стоїнський (французький гуґенот з Моїнвілля, учень кальвіністського теолога Теодора Беза, майбутній ректор социніанської школи у Пінчуві), автор підручника “Начерк польської граматики”, кальвініст Амвросій Калепін, упорядник словника одинадцяти мов (побачив світ у Базелі в середині XVI ст.), кальвініст Георгій Либан з Лиґниці, який після навчання у Краківському університеті викладав тут грецьку літературу і видав грецькою мовою “Пророцтво Сивілли про Ісуса Христа” (твір вийшов 1528 р. у краківській друкарні Флора Унґлера), кальвініст Якуб Прилуський, котрий переклав латинською мовою “Іліаду” та “Одіссею” Гомера. Тут навчалися майбутній лідер раннього антитринітаризму в православних землях Речі Посполитої Симон Будний, социніанські вчені та діячі Польщі й України Самуель Пшипковський, Якуб Риневич, Іона Шліхтинґ, брати Стеґмани та багато інших. У Краківському університеті навчалося чимало представників шляхти з етнічної української території, яка згодом влилася у протестантський рух.

Дуже часто (якщо були засоби і учень готував себе до майбутньої політичної чи наукової кар’єри) навчання продовжувалося в інших наукових центрах Європи. У Віттенберзькому та Кролевецькому (Кеніґсберзькому) лютеранських університетах навчалися Станіслав Оріховський, Фрич Моджевський, Ян Секлюціан, Мартін Стрийковський, Мартін Руар. У реформатських університетах в Базелі і Лейдені слухали лекції Ян Лаский, Філіпп Іловський, Андрій Тржецеський. Серед литовсько-руських родин, які мають відношення до розвитку протестантизму в Україні, за кордоном навчалися Радзивілли, Сапєги, Ходкевичі, Глібовичі, Головчинські, Кішки, Язловецькі, Воловичі, Хребтовичі, Сенюти та ін [27]. Взагалі, знайомство з біографіями багатьох протестантських діячів у польсько-литовській державі дає підстави для висновку, що лише один з них — видатний письменник XVI ст. Миколай Рей — не був студентом закордонних університетів. Всі інші отРимули всебічну і ґрунтовну європейську освіту.Отже, західні ідейні впливи значною мірою зумовили появу протестантизму в Україні, яка в середині – другій половині XVI ст. була готова до сприйняття нових ідей. Адже, як уже зазначалося, Україна знала і неоплатонічні, містично-філософські, єретично-раціоналістичні учення, і — починаючи з XV ст. — перші твори західноєвропейських реформаторів, що через Польщу та Чехію потрапляли у Західну Україну. Так, у XV ст. тут вже обізнані з творами Джона Вікліфа, які переклав з чеської на польську студент Краківського університету, гусит Андрій Галка з Добчина. Чимало подорожуючи, він розповсюджував свої писання і переклади, висловлюючи ідеї реформатора у власних віршах [28]. У Кракові та Перемишлі з’являються анонімні твори “Про істинне вшанування Бога” і “Про шлюб священиків”, а у 1515 р. — лист колишнього ксьондза Бернарда з Любліна (з 1492 р. жив при дворі воєводи руського Яна Пілецького), де обстоюється думка про відмову від людських вигадок у справах віри та звернення лише до Євангелії. У 1528 р. у Краківському університеті влаштовується судовий процес над маґістром філософії Яном з Ілзи, звинуваченим у “лютеранській єресі”. На захист професора активну діяльність розгорнули Мартін з Опочна, Мартін Глосса, Лаврентій Дискордія. У Кракові 1539 р. інквізиція спалює міщанку Катерину Мельхерову, яку звинувачували в приналежності до раціоналістично-жидівської єресі. З приводу останнього факту кардинал Станіслав Гозій (невдовзі головний гонитель протестантизму в Речі Посполитій), із жалем писав: “Але якби ж то тільки одна ця жінка впала... в таку нечестиву облуду” [29].