Зворотний зв'язок

Україна в європейському реформаційному процесі. загальне й особливе

Кінець XV - перша половина XVII ст. — переломний період в історії України. Ще в середині XIV ст. Польське Королівство захопило Галичину. Волинь, Київщина та Поділля входили до Великого князівства Литовського (9/10 його території та населення становили східні слов’яни, зокрема білоруси й українці, які сповідували православ’я і говорили руською мовою). Закарпаття у цей час належало Угорському королівству, Буковина — Молдавському князівству. У 1569 р. Польща і Литва об’єдналися в єдину державу — Річ Посполиту зі спільним центральним органом (вальним сеймом), і до Польщі перейшла більшість українських земель, що належали раніше Литві.

Окрім політичних, в Україні відбуваються і соціально-економічні зміни. Її господарство на зламі XV-XVI cт. поступово переходить від натурального до грошового. Важливим фактором піднесення економічного життя, насамперед у західних землях, стає активізація сільськогосподарського експорту, розширення торговельних зв’язків із зарубіжними країнами, переважно північними (німецькими князівствами, Нідерландами, Англією, Швецією), а також з багатьма східноєвропейськими державами. На думку І.Крип’якевича, “для піднесення України на вищий цивілізований рівень торгівля з Заходом мала особливе значення, — тим більше, що зв’язки зі Сходом ставали дедалі слабші”[1]. Розширення торгівлі заохочує українську шляхту до розбудови фільварочних господарств і промисловості, яка зазнає дедалі більшої галузевої диференціації.

З розвитком економічного життя зростає значення міст і збільшується їх кількість. І не тільки у західних українських землях (у люстрації 1565 р. про Сяноччину йшлося як про край, де “міста великі, людей в них насіло чимало”). Так, у Києві 1552 р. налічувалося 487 дворів, а 1570 р. — вже 808 [2]. У містах, з одного боку, розвивається ремісництво, торгівля, зароджуються паростки нових економічних — передбуржуазних відносин. З іншого — міста стають осередками політичного і культурного життя. Тут відкриваються школи, друкарні, зосереджуються літературно-наукові сили. І хоча буржуазні відносини у XVI - першій чверті XVII ст. так і не знаходять в Україні справжнього розвитку*, західні зв’язки, а через них, безумовно, і західні духовні впливи, економічні та культурні зрушення стають факторами, що готують ґрунт для появи перших протестантських осередків.

Головною рушійною силою протестантизму в Україні як складової частини польсько-литовської держави стає економічний і політичний інтерес шляхетського стану. На відміну від Західної Європи, протестантизм тут взагалі не поширюється серед народних мас.

Однак спочатку зупинимося на тому, що зробило розвиток реформаційних процесів (а через них — протестантизму) в Україні явищем закономірним. Йдеться, передусім, про загальні суспільні зрушення та ренесансно-гуманістичний духовний потік, куди в XIV-XVI ст. поступово втягувалися всі народи Європи. Не міняє суті той факт, що частина з них опинилася в епіцентрі подій, а частина — на пограниччі, що Відродження (а це певною мірою стосується і Реформації), вмістило в себе “епохи автохтонні та відображені”, а у своїх віддзеркаленнях у різних країнах (наприклад, у східноєвропейських) не виявило первинної енергії та адекватного класичній моделі виразу. І Ренесанс, і Реформація здійснили свій (безсумнівно, неоднаковий — інакше і бути не може) вплив на духовну еволюцію не лише “старих народів”, а й “молодих, що вступили на загальноісторичну арену вже тоді, коли світ рабовласницького суспільства відходив у минуле. Тому такої давності, яка була у старих народів, — у цих народів не було. Але, йдучи швидко шляхом феодального розвитку, вони підходили до того ж, що і старі народи, тобто до необхідності розумової революції” [3]. В Україні Реформація певним чином створювала умови для подібного духовного піднесення.

Як уже зазначалося, Реформація відбулася, насамперед, у тих реґіонах, де назрівали національно-визвольні процеси. У найгострішій формі ці процеси виявилися в країнах, загарбаних Священною Римською імперією, в прихованій формі — у реґіонах, що зберігали відносну автономію. У згадану епоху остання відносна не лише у частині Європи, яка була сферою впливу католицької церкви, а й на Сході Європи — у православному ареалі. Більшість українських земель, перебуваючи до середини XVI ст. у структурі Великого князівства Литовського, ще зберігають автономію, хоча потенція її втрати в умовах глобальних політичних катаклізмів Нового часу вже назріває. Введення України до Речі Посполитої прискорює цей процес, і він, зрештою, призводить до Визвольної війни. У загальноєвропейському контексті вона стала продовженням тенденції національного самоутвердження і політичної незалежності, розпочатої гуситським рухом та Селянською війною у Німеччині. При цьому Україна, попри всю специфічність власної політичної ситуації, виступає майже типовою моделлю. Визвольна війна у ній, як і національно-визвольні війни в в багатьох інших європейських країнах, не досягла остаточного результату.Зміни політичної карти Європи пов’язані з глибоким духовним оновленням. Зростаючий соціальний протест зумовив радикальну культурну ревізію середньовічного суспільства. Духовний універсалізм католицизму і православ’я суперечив процесові формування національних культур, взагалі будь-якій культурній автономії, підготовленої ренесансним і розбудженої протестантським індивідуалізмом. Згасання Відродження на півдні Європи збіглося з його сплеском на півночі, де на межі XV-XVI ст. відбувалося піднесення науки, освіти, мистецтва. Цей процес у “відображеній” Україні розпочався з певним запізненням і не встиг набути розвинутих форм — як, зрештою, і в багатьох “молодих” народів. Занепад у XV - на початку XVI ст. візантійського культурного олімпу, знайомство з новою західноєвропейською ренесансною культурою загрожувало водночас нівеляцією автохтонної культури, розірваністю традицій. Це змусило Україну збалансованіше адаптувати чуже і шукати оптимальних форм збереження свого. Тому її культурне піднесення, як і в Німеччині, Франції, Англії, Скандинавії, Польщі, набуває виразних національних ознак, стаючи ідейним оформленням політично та культурно автономної тенденції. Національно-культурне відродження в кінці XVI - першій половині XVII ст. в Україні також відобразило своєрідну конкретизацію загальноєвропейських зрушень Нового часу.


Реферати!

У нас ви зможете знайти і ознайомитися з рефератами на будь-яку тему.







Не знайшли потрібний реферат ?

Замовте написання реферату на потрібну Вам тему

Замовити реферат