Особливості київського християнства

В цьому контексті еволюціювалося й ставлення князя Святослава до християнства. Якщо спочатку він досить лояльно ставився до християн, то після невдалого походу на Балкани вдався до терору над ними. Зазнали мученицької смерті християни і пре¬світери, що перебували у війську, були знищені київ¬ські церкви — Софійська, заснована ще Ольгою, і Миколаївська, збудована на Аскольдовій могилі. Під¬тверджують цю руйнацію храмів археологічні розкоп¬ки язичницького капища на Старокиївській горі, збу¬дованого з решток християнського храму.

Після смерті Святослава влада в Києві перейш¬ла до Ярополка (972—980 рр.), княжіння якого в основному присвячене налагодженню зв'язків з за¬хідноєвропейськими державами. У 979 р. до Києва прибуло посольство з Риму від папи. Однак воно нічим не позначилося за короткий час правління Ярополка.

Хрестити Київську Русь і проголосити християнс¬тво державною релігією припало князю Володимиру. Прийшовши до влади за допомогою варязької дружи¬ни і язичницької еліти у двовірному Києві, Володи¬мир задля їхніх інтересів запровадив язичницький пантеон богів. На місці старого капища, де стояв ідол Перуна, з'являються шість різноплемінних богів — Перун, Дажбог, Хоре, Стрибог, Сімаргл, Мокош. Од¬нак вони не змогли ідеологічно закріпити реформа¬торську діяльність Володимира. До цього додалися зовнішньополітичні обставини, за яких Києво-Руська держава опинилася практично в оточенні христи¬янських держав. Зазначимо, що на цей час християн¬ство було офіційною релігією у Болгарії, Моравії, Се¬рбії, Германії, прийняв хрещення польський князь Мешко (бл. 960—992 рр.), заснована у Чехії Празька єпископІя, кордони якої наблизилися безпосередньо до західних кордонів Русі. Раніше християнство утвердилося на сході — Вірменії, Грузії, Абхазії, пус¬кало корені в Угорщині і в скандинавських країнах. Тому Володимир неодноразово звертається до ідеї хрещення Русі, однак не поспішає його прийняти ні з рук римської курії, ні від константинопольського па¬тріархату. Відчуваючи могутність своєї держави, ки¬ївський князь прагне здійснити цей відповідальний крок на вигідних для його країни умовах.

Обережна й далекоглядна політика Володимира швидко приносить йому успіх в питанні запрова¬дження християнства в Київській Русі. Сталося це за обставин послаблення внутрішньополітичного стану у Візантійській імперії. Як відомо, у другій половині $0-х років X ст. вибухає вкрай небезпечне антиурядо¬ве повстання на Сході імперії, очолюване головноко¬мандуючим Вардою Фокою (? — 989 рр.) і підтримане населенням Таврії. Скрутне становище, в якому опи¬нився імператор Візантії, змусило його звернутися до Києва з проханням про військову допомогу. Умови, за якими Київ погоджувався допомогти Візантії, про¬диктував Володимир. За ними київський князь зо¬бов'язувався допомогти імператору придушити повс¬тання, а за це він мав віддати за Володимира свою сестру та сприяти схрещенню населення Київської держави.Після офіційного хрещення киян у 988 р. христи¬янство стає державною релігією Київської Русі. Од¬нак подальше утвердження християнського віровчен¬ня в країні засвідчує ігнорування князем Володими¬ром зовнішніх ініціатив у християнізації населення. А саме, Володимир намагається не підпо- рядковуватися ні константинопольському патріархові, ні римському папі, а продовжує розпочатий в Моравії Кирилом і Мефодієм процес розбудови слов'янського варіанта християнства. Це не могло не вплинути на подаль¬ший хід становлення і розвитку християнства на Русі. Використовуючи здобутки кирило-мефодіївської, кон¬стантинопольської і римської традицій в християн¬стві, подальша християнська історія на староукра¬їнських землях значною мірою пов'язана з історією боротьби між двома гілками — патріотично-єван¬гельською і месіансько-цезаропапістською, принайм¬ні протягом перших двох століть після схрещення. Як відомо, після офіційного хрещення Русі митрополії в Києві певний час не було, хоча самостійне архієпис-копство існувало майже 120 років перед хрещенням у Тмутаракані і 80 років у Перемишлі. Смерть князя Володимира і крамола Святополка поставили молоде християнство Києва та його церкву в прикре поло¬ження. Ярослав і Мстислав (? — 1036 рр.), розгроми¬вши Святополка (1015; 1017—1019 рр.), поділили дер¬жаву на Лівобережну і Правобережну, де кожний на¬магався створити власний релігійний центр. В силу того що тмутараканське архієгшскопство залишилося на Лівобережжі, Ярослав розпочав переговори з Кон¬стантинополем з приводу встановлення в Києві мит¬рополії. Це було зроблено у 1037 р., коли до Києва прибув перший митрополит — грек Теопемпт (1037— 1040 рр.), який відразу розпочав втілювати в життя месіансько-православну ідеологію "другого Риму". Київський митрополит став офіційним главою Київ¬ської митрополії і всіх православних церков регіону. Але грецькі митрополити і єпископи не могли багато допомогти в розвої християнства в Україні через не¬знання старослов'янської мови і місцевих звичаїв. Вони вимагали переходу на теоретичні засади візан¬тійського варіанта християнства і копіювання в усьо¬му грецького обряду, а тому нерідко конфліктували з князями і патріотично орієнтованим духовенством.

У 1051 р., вже за одноосібного правління вели¬кого князя Ярослава Мудрого (1036—1054 рр.), собор єпископів у Києві зробив першу спробу обрати на митрополичу кафедру русича Іларіона, незважаючи на те, що константинопольський патріарх погрожував карою. Стосунки української і константинопольської церков в цей період, тобто в той час, коли Рим і Кон¬стантинополь розірвали церковну єдність (1054 р.), були перервані.

Повторна спроба проголосити автокефалію Київ¬ської митрополії відбулася за великого князя Ізяслава (1146—1154 рр.) у 1147р., коли собор єпископів від¬дав митрополичу кафедру князівському ставленику Клименту Смолятичу, про якого його сучасник писав: "До мудрості митрополит Клим має найбільшу поша¬ну", бо "премудрість, — пише він, — це божество, а храмом є людство". Предсідник собору, чернігівський митрополит на закид єпископів з півночі мотивував висвячення митрополита Смолятича благословенням останнього мощами св. Климента, що знаходилися в Києві з часів Володимира Великого.