Особливості київського християнства

Зазнавши наприкінці IV ст. спустошливого наше¬стя гунів, готсько-антська конфедерація розпадається. Більш того, спадкоємець прославленого Ґерманаріха (? — 375 рр.), намагаючись звільнитися від залежності від гунів, розпочинає війну з антами. Врешті-решт він перемагає, розіп'явши князя Божа з синами та 70 найбільш родовитими людьми. На боці антів ви¬ступили гуни, але ціною такого союзу була повсюдна реставрація язичницьких вірувань і культів. Зазначи¬мо, що в контексті процесів християнізації ця рестав¬рація сприяла формуванню дещо інших принципів у сакрально-язичницькій сфері буття. Утворюються ок¬ремі релігійні культи певних богів, які усвідомлю¬ються як автономні й одноосібні. Особливу роль в цьому своєрідному єдинобожжі відігравали Перун, Велес та Род.

Культ Перуна у наших предків пов'язується біль¬шістю дослідників з князем та його дружиною. Саме цей політичне активний прошарок більше, ніж інші, знайомий з життям та світоглядом народів причорно¬морських та балканських імперських провінцій, на¬магався ототожнити свого "громовержця" з Зевсом-Юпітером, а потім і з християнським Богом. Проко-пій Кесарійський засвідчує, що, за уявленнями антів, "один тільки Бог, творець блискавиць, є володарем над усіма, і йому приносять в офіру биків та викону¬ють інші священні обряди". Як бачимо, постать Пе¬руна, в контексті вищезгаданих процесів християніза¬ції, починає набувати певного монотеїстичного забар¬влення.

Монотеїстичних рис набуває і постать Велеса — бо¬жества "середнього прошарку" давньослов'янського суспільства. Його таємничий зміст усвідомлювався і ототожнювався певною частиною суспільства, що вважала його провідним, з містичною сутністю першотворця. Вшанування Роду, що мав також монотеїс¬тично-політеїстичне тлумачення, відтворювало природ¬не життя на землі і потойбічне життя душі після смерті. Воно збігалося насамперед з світоглядом найширших верств населення — селянством. Род вті¬лював у собі елементи першореальності, ідея якої по¬чала вироблятися в слов'янській міфологічній концепції Всесвіту і яскравим втіленням якої є відомий Збруцький ідол. Таким чином, релігійно-культові уявлення слов'ян цього періоду були досить розвинутими, і за умов еволюції місцевих культів та вірувань до моно¬теїзму християнізація східноєвропейських народів дає дедалі вагоміші результати.

Вона посилюється наприкінці V —початку VI ст., чому сприяла поразка гуні&та їх відхід на схід. В кон¬тексті цих подій активізуються слов'янські союзи племен, серед яких починають домінувати поляни на чолі з князем Києм (кін. VI — поч. VII ст.). Молоде державне об'єднання стикається з активною зовніш¬ньополітичною діяльністю Візантійської держави, яка, прагнучи відродити власну минулу могутність, вико¬ристовує найефективніший засіб — християнізацію. Робиться це на основі нового, силового, імперського тлумачення християнства, яке стало суттєвою рисою візантійського варіанта і одержало назву — цезаропапізм. Тактику цезаропапізму першою відчуває на собі Таврія, де наполегливо здійснюється християнізація місцевого населення. Наприкінці V — початку VI ст. на території півострова повсюдно спостерігається знищення язичницьких святилищ, а замість них зво¬дяться християнські храми.Не обійшла своєю увагою Візантія і полянського союзу племен, розташованого у Середньому Подні¬пров'ї. З цього союзу вийшов один з перших славет¬них християн України-Русі — Діонісій Малий (VI ст.), якого було взято в полон до Візантії, де зго¬дом він уславився своєю мудрістю і став ігуменом монастиря. Йому належить створення таблиць пас¬хальних циклів, що охоплювали період з 437 по 531 рр., а також зводу канонів, папських декретів і со¬борних актів, відомих під назвою "Діонісіана". До та¬ктики схрещення окремих можновладців візантійські політики звернулись, пересвідчившись у неможливос¬ті силою підпорядкувати слов'ян політичній і духов¬ній експансії Константинополя.

Перш ніж з'явитись у Царгороді, Кий провів кіль¬ка важливих військово-політичних дій. Серед них бу¬ло заснування міста біля старого торжища, що існувало ще в перші сторіччя нашої ери, як форпосту, який набуває поруч з старим, торговельним, особли¬вого стратегічного значення. В літописних рядках з цього приводу говориться: "Коли ж поляни жили осібно і володіли родами своїми, — бо й до сих братів існували поляни і жили кожен із родом своїм на своїх місцях, володіючи родом своїм, — то було (між них) три брати: одному ім'я Кий, а другому — Щек, а тре¬тьому — Хорив, а сестра їх Либідь. І сидів Кий на го¬рі, де нині узвіз Боричів... Зробили вони городок (і) на честь брата їх найстаршого назвали його Києвом... Були ж вони мужами мудрими й тямущими і назива¬лися полянами. Од них ото є поляни в Києві й до сьогодні.

Інші ж, не знаючи, говорили, ніби Кий був пере¬візником, бо тоді коло Києва перевіз був з тої сторо¬ни Дніпра. Тому (й) казали: "На перевіз на Київ". Коли б Кий був перевізником, то не ходив би він до Цесарограда. А сей Кий княжив у роду своєму і ходив до цесаря. Не знаємо (щоправда, до якого), а тільки про те відаємо, що велику честь, як то розказують, прийняв він од (того) цесаря..."

Разом з іншими "володарями антськими" Кий очолює походи на Балкани і Подунав'я, засновуючи невеличкі князівства навколо окремих містечок-фор-тець — "градів". На цьому тлі активної, наступальної політики Кий здійснив візит до Константинополя (535 р.), який увінчався взаємовигідною угодою. Су¬дячи з того, що Кий "велику честь" мав від імперато¬ра, той не упустив нагоду навернути чергового "варварського" князя у християнство. Це підтверд¬жується повідомленням Іоанна з Нікіу, який свідчить, що Кий, якого візантійські джерела називали Кувра-том, "був охрещений". Однак хрещення Кил не по¬значилося на процесах християнізації його спів¬вітчизників, релігійні уподобання яких продовжували поступово еволюціонуватися від політеїстично-язич¬ницьких культів до монотеїзму. Найімовірніше хре¬щення Кия було його приватною справою, яка завдяки союзу з Візантією надавала князю можливість ней¬тралізувати майбутні небезпеки з боку древлянського племінного союзу, який в цей час починає настирли¬во просуватися на схід, а також загрозу навали во¬йовничих авар.