Особливості київського християнства

У II — III ст. в боспорських містах — Пантикапеї, Танаїсі, Фанагорії, Кіммерику, Ілураті — поширюєть¬ся активний духовний пошук універсальної ідеї єди¬ного Бога. Існування цього процесу підтверджується численними матеріалами епіграфічних та археоло¬гічних даних. Так, знайдеш стели засвідчили діяль¬ність у Боспорському царстві релігійних товариств -синодів, їх швидке розповсюдження підтверджує дум¬ку, що саме на них перевірялася життєстійкість тих чи інших ідей численних релігійних течій, які бенте¬жили епоху зародження християнства. Серед над¬гробків на стародавніх цвинтарях Керчі виявлено чи¬сленні написи членів синодів. А на могилі якогось Евтропія, на прямокутній плиті вибито хрест з роз¬ширеними кінцями і дату встановлення меморіальної плити, а саме 601 р. за боспорським літочисленням, що відповідає 304 р. від Різдва Христова. Ця знахідка є унікальною і цікавою не лише тим, що є найдавні¬шою датованою християнською пам'яткою БоспорУ та Північного Причорномор'я. Певно, вона є найра-нішою датованою християнською пам'яткою в Ук¬раїні, а можливо, й у всьому християнському світі, засвідчує факт поклоніння християн хресту. Про¬те цей пам'ятник й досі залишається майже невідомим) можливо, тому, що ортодоксальним є твер¬дження, згідно з яким поклоніння хресту почалося лише з другої половини IV ст.Якщо історія Боспорського царства дає нам зра¬зок того, як саме з'явилися й формувалися християн¬ські ідеї, то історія християнства у Херсонесі невідді¬льна від церковної історії, від історії перетворення християнства на державну релігію Римської імперії. Навіть перші відомості про херсонеських християн ми знаходимо не в похованнях членів релігійних громад, як то було на Боспорі, а в церковних джерелах, житі¬ях святих і мучеників. За свідченням "Житій єписко¬пів херсонеських", появу християнства в цьому регіо¬ні слід датувати кінцем III — початком IV ст., коли почала існувати невелика іудеохристиянська община, яка, однак, не була офіційно визнана, а її члени зазна¬вали всіляких переслідувань з боку "численних еллінів". Більш-менш цілеспрямований процес христи¬янізації цієї частини сучасної України розпочався у другій половині IV — перших десятиріччях V ст. Але широка християнізація населення Херсонесу розпо¬чалася тільки у VI — VII ст. і була пов'язана з актив¬ним запровадженням християнства візантійськими імператорами. З цього приводу візантійський історик Никифор Григора (1295 — бл. 1360 рр.) у своїй "Істо¬рії" писав, що руський князь здобув титул головного Імператорського стольника ще від Костянтина Вели¬кого. А відомий опонент норманської концепції ство¬рення давньоруської держави В. Пархоменко доводив південне, причорноморське походження самого пле¬мені рось і саме з цим регіоном пов'язував звістку патріарха Фотія (до 867 р.) про схрещення росів.

Взагалі для того, щоб розібратися з численними повідомленнями про хрещення Русі, необхідно врахо¬вувати, що, крім Київської Русі, назва "Русь" засто¬совувалася до Придніпровської Русі, Прикарпатської Русі, Дунайської Русі, з якої ранній літопис виводив слов'ян взагалі, і полян-русів зокрема; тільки в Прибалтиці відомо чотири Русі тощо. У даному випадку немає сенсу зупинятися на лінгвістичному боці пи¬тання, достатньо констатувати, що ця назва асоцію¬валася з одним і тим самим етносом, християнізація історичних територій якого привела до певних куль¬турно-історичних зрушень. Розпочавшись у причор¬номорських містах, вони у III — IV ст. спостерігають¬ся також і на континенті — у європейській частиш Сарматії. Цей процес зафіксовано в перших повідом¬леннях римських істориків і богословів. Так, наприк¬лад, Тертулліан (бл. 160 — після 220 рр.) пише, що "підкорились Христу краї сарматів, даків, германців, скіфів". Свідчення римського апологета християнства є надзвичайно цінним для сучасного дослідника істо¬ричного контексту становлення київського християн¬ства. В ньому фіксується вселенсько-універсальний характер поширення християнства в перші століття нашої ери в східноєвропейському регіоні. Це підтвер¬джується й фактом участі у І Вселенському соборі (325 р.) "глави скіфської єпископи" (ім'я не назване), єпископів — Кадма Боспорського, Філіпа Херсонеського, Феофіла Готського.

Утворення готської держави надало новий по¬штовх розповсюдженню християнства у південно-західній частині сучасної України. Слов'янський світ зобов'язаний готам виникненню глаголиці, яку біль¬шість дослідників називають "руськими письменами". Прибувши до Херсонесу, Костянтин (Кирило) знай¬шов Євангеліє і Псалтир, що були написані цими "письменами". За легендою, глаголиця створена у IV ст. і була реакцією на гоніння єретичних варіантів богослужіння, її визначення як "руського" письма характеризує не тільки непростий характер поширен¬ня християнства на наших землях, а й спростовує пі-внічнонорманську теорію виникнення Русі. Відомий прибічник слов'янського варіанта християнства М. Ні-кольський (1863—1935 рр.) надає великого значення легенді про трьох братів — Чеха, Руса і Леха, що за¬свідчує не тільки історичну, а й конфесійну близь¬кість розвитку слов'янського світу, його самостійних спроб створення державності.

Готська експансія на причорноморські землі у се¬редині III ст., їх аріанська форма християнства, що згодом пускає глибоке коріння серед місцевих етніч¬них груп, змушує створити писемність, яка могла б сприяти приховуванню якихось єресей. Штучність, вичурність цієї абетки є очевидною, її неслов'янське походження також, але глаголиця стає однією з сло¬в'янських абеток. Існує думка, що саме глаголицею було написано перші тексти договорів міні Руссю і греками.Історичні джерела свідчать, що готські князі очо¬лили конгломерат варварських народів, які мешкали на східних кордонах імперії, у боротьбі проти Риму. Однак немає ніяких фактичних підстав для тверд¬ження, що давньослов'янська етнічна спільнота — антиполяни підкорялися готам. Навпаки, останні взяли найактивнішу участь у створенні на північно-східній периферії пізньоантичної цивілізації поліет-нічної черняхівської культури. В ній, зокрема в обряді поховання, спостерігається поступове витіснення ін-гумацією (трупопокладення) існуючого обряду крема¬ції (трупоспалення), характерного для язичницьких культів. Факт поширення християнства на північ від Чорного моря підтверджується також численними писемними джерелами: Філосторгій (IV ст.), Афанасій Александрійський (Великий) та інші римські автори. Виходячи з даних черняхівських могильників, можна говорити про певний соціально-економічний поділ антського суспільства, що монотеїстична релігія при¬носить на староукраїнські землі ідею єдинодержавної влади. Так, голову місцевих етнічних об'єднань, що входили до антсько-готської конфедерації, — Божа (?— бл. 375 рр.) — Йордан (VI ст.) називає "рексом" — словом, що вживалося серед готів для позна¬чення носіїв спадкоємної монархічної влади. На цій підставі можна стверджувати, що влада Божа в антсь¬кому об'єднанні усвідомлювалася як спадкоємна.