Християнство: передумови виникнення, історія, символи, свята.

У книгах Старого Завіту, який ще називають Законом суворої правди, йдеться про створення світу, перших лю¬дей, початок історії людства, про вигнання людини з раю, всесвітній потоп, про початок історії, релігію єврейського народу. Містить він вчення про месію. У більшості опові¬дей реальність тісно переплетена з міфологічністю.

Людина розглядається як сфера боротьби добрих і ли¬хих сил. У зв'язку з цим виникли поняття раю і пекла (запозичено з мітраїзму). Рай — вічне пристановище душ праведників і святих після їх смерті. У Старому Завіті він постає закритим садом країни Едем.

Біблія визнає Бога джерелом буття, добра і гармонії. У Старому Завіті він триєдиний: творча сила (Елогіум), володар світу (Адонай), особа (Єгова). Таким його уявля¬ли давні євреї.

Християнство, перейнявши ідеї та сюжети Старого За¬віту, у своєму віровченні зосереджується винятково на ка¬нонічних текстах Біблії, ігнорує їх інтерпретації. Немало інтерпретацій біблійних сюжетів прижилося в ісламі, який, маючи свою священну книгу Коран, Біблії не визнає.Новий Завіт, який вважають Законом Божественної лю¬бові й благодаті, написаний ідеологами християнства давньогрецькою мовою. Він об'єднує 27 книг, священність і канонічність яких визнана всіма християнськими конфесі¬ями: чотирьох Євангелій (від Матвія, Марка, Луки та Іоан-на), в яких ідеться про непорочне зачаття, прихід Спасите-ля — Ісуса Христа, про його життя, смерть і воскресіння. В інших книгах (Діяннях і Посланнях апостолів, Одкровенні Іоанна Богослова — Апокаліпсисі) описується небесне жит¬тя Христа, поширення християнства, тлумачиться віровчення, йдеться про страшний суд і кінець світу.

Християнське богослов'я на основі змісту і спрямова¬ності книг Нового Завіту поділяє їх на законоположні (Єван¬гелія), історичні (Діяння), навчальні (Послання) та проро-

цькі (Апокаліпсис).

Склад Нового Завіту (канон) формувався поступово. Офі¬ційне визнання 26 книг відбулося в 363 р. н.е. на Лаодикій-ському соборі. У 419 р. Карфагенський собор включив до новозавітного канону двадцять сьому книгу — Апокаліпсис.

Поза каноном перебуває кілька десятків творів, які на¬зивають апокрифічними — не визнаними священними у зв'язку з їх сумнівною вірогідністю або невстановленим

походженням.

Хоч жодного тексту мовою оригіналу не збереглося, вважають, що всі новозавітні тексти були написані ара¬мейською мовою. Уся термінологія грецька. Грецькою мо¬вою й записано новозавітний канон.

У 1205 р. кентерберійський єпископ С. Ленгтон усі 66 книг Біблії поділив на 1189 розділів. А в XV ст. текст Біблії було поділено на вірші. Усього їх 31 173. Саме в такому вигляді дійшла вона до наших днів.

Біблія містить різні за змістом і формою релігійні та світські твори, які засвідчують різноманітність способів пізнання, осмислення дійсності, формування світоглядних засад, спроб заглянути в майбутнє людства. У ній тісно переплетені реальне та ірреальне, міф і дійсність. Учені вважають, що більшість оповідей має під собою реальну основу, вони є закріпленою в легендах справжньою історі¬єю. Попри те, що немало сюжетів вступають між собою в логічну суперечність, вони об'єднані могутнім духовним змістом. Саме тому Біблію вважають книгою книг.

Біблія багата своєю жанровою розмаїтістю, яку форму¬ють космогонічні (про виникнення світу, Землі) та етіоло¬гічні (про походження явищ природи, суспільного життя) міфи, а також легенди, байки, казки. Епос представлений сюжетно-описовою оповіддю про богатиря Самсона; в істо¬рії Йосипа простежуються композиційно-стильові особливості роману, а події у книзі Рут подані у формі, наближе¬ній до новели. Досить колоритні есе (художньо-публіцис¬тичні твори), представлені у книзі Екклезіастовій. Міцно вкоренилися у свідомість людства приповідки, афоризми. Є в Біблії історичні хроніки, юридичні кодекси, зразки ора¬торського мистецтва, весільні пісні, інтимна лірика.

Біблія перекладена майже всіма мовами світу, сумар¬ний ЇЇ тираж найбільший у світі. При посиланні на Біб¬лію зазначають не сторінку, а книгу, розділ і вірш, напри¬клад: Еккл. 2, 5 (книга Екклезіастова, розділ 2, вірш 5).