Християнство: передумови виникнення, історія, символи, свята.
У період пізнього античного християнства до нього в основному приєдналися рабовласники. За імператора Ко¬стянтина християнство було урівняне з усіма іншими ре¬лігіями, а в 324 р. стало державною релігією, користую¬чись економічною, політичною та ідеологічною підтрим¬кою Римської держави. Почалася централізація церкви: єпископії та митрополії об'єднались у патріархії на чолі з патріархом. У першій половині IV ст. на території Рим¬ської імперії діяли три патріархії — Римська, Александ-рійська та Антіохійська. Наприкінці IV ст. до них приєд¬налася Константинопольська, у V ст. — Єрусалимська.З II ст. керівництво справами християнських общин здійснювали єпископи, з III ст. вищим органом влади в християнстві стали з'їзди єпископів — собори. Значною подією в історії християнської церкви був перший Все¬ленський собор у 325 р. в м. Нікеї (Мала Азія). Вселенсь¬ким він був названий тому, що на ньому було представле¬не вище духовенство усієї імперії. Собор зафіксував ство¬рення єдиної християнської церкви. Тоді ж було скріплено союз держави і церкви. Хоча Вселенські собори скликали порівняно рідко (з IV по VIII ст. — всього 7), вони об'єднували зусилля духовенства, регулювали церковне життя, сприяли виробленню єдиної ідеології та обрядовості.
На етапі античного християнства сформувалася свя¬щенна книга християн — Біблія.
Біблія — священна книга християн
Біблія (грец. ЬіЬііа — книги) є священною книгою хри¬стиян, однією з найвизначніших пам'яток світової релі¬гійної думки, яка міцно вросла в духовність і культуру багатьох народів. Створювалася вона від XII ст. до н.е. по II ст. н.е., тобто впродовж майже півтори тисячі років у процесі відбору, редагування, канонізації релігійних текс¬тів, які спершу іудаїзм, а потім християнство визнали бо-гонатхненними — навіяними людям Богом шляхом Од¬кровення. Тобто через Біблію Бог звернувся до людей. Свя-щеннописці підбирали спосіб, стиль викладу. Писали її сотні відомих і невідомих авторів, редакторів, переписува¬чів, перекладачів, яким Бог явив своє слово. Складається Біблія із двох частин — Старого та Нового Завітів. Слово «завіт» означає договір, союз Бога з обраним народом і всім людством. Відповідно, ту частину, в якій ідеться про союз Бога з іудейським народом, називають Старим Завітом (іудеї — Танахом). У Новому Завіті йдеться про союз Бога з усім людством.
Старий Завіт, який утворюють іудейські священні пи¬сання, сформувався в дохристиянські часи (з середини І тис. до н. є. по останні десятиліття І ст. н. є.), а їх виправлення та редагування іудейськими книжниками-масоретами (ма-сора — сукупність норм і правил письма і вимови тексту, що спершу існував усно) тривало до кінця X ст. н.е. Напи¬саний він давньоєврейською (гебрейською) мовою, а окремі фрагменти — арамейською, яка є її діалектом.
Непростим було формування старозавітного канону — корпусу (переліку, складу), послідовності, правильності, чис¬тоти текстів. У зв'язку з цим існує кілька канонів Старо¬го Завіту:
1)Палестинський (яннійський) канон, створений єру¬салимськими релігійними вчителями і відредагований іу¬дейськими книжниками-масоретами. Він найбільш орто¬доксальний, саме на його основі сформувався Танах.
2)Александрійський (діаспорний) канон сформував¬ся в процесі викладу іудейських книг загальновживаним серед єврейської діаспори грецьким діалектом кайне. До нього входили і популярні в діаспорі, але не визнані в Палестині 11 книг.
У III—II ст. до н.е. на основі діаспорної версії було зроб¬лено переклад Старого Завіту грецькою мовою, він отримав назву Септуагінта (лат. 8еріиа£Іп*а — сімдесят). За леген¬дою, його здійснили 72 перекладачі протягом 72 днів. Саме Септуалінта стала основою християнського Старого Завіту. В руслі її традицій, але з деякими скороченнями, канонізо¬вано латиномовний варіант Старого Завіту, що має назву Вуль-гата. Неканонічні книги Старого Завіту вважають «душеко-рисними» (православ'я), богонатхненними (католицизм).
1. Тора (в іудеїв — Закон або книги Закону, у христи¬янській традиції — П'ятикнижжя Мойсееве). До неї на¬лежать книги: Буття, Левіт, Числа, Второзаконня (Повто¬рення Закону). їх автором вважають Мойсея.
2. Пророки (іноді їх називають історичними книгами). До них належать: книга Суддів, чотири книги Царств, дві книги Хронік, книга Ездри, книга Неємії, книга II Ездри, Тавіт і Юдиф, книги пророків.
3. Писання. Це Псалми (збірка релігійних гімнів), Книга притч Соломонових, Екклізіаст (Проповідник) — книги афоризмів, Пісня Пісень — збірка лірики, книга Йова — філософські роздуми про сенс життя.