Християнство: передумови виникнення, історія, символи, свята.

Своєю діяльністю Ісус порушував багато іудейських культових норм: спілкувався з грішниками, яких орто¬доксальні іудеї вважали мало не недоторканими, сам від¬пускав гріхи, що в іудаїзмі міг робити тільки Бог, порушу¬вав вимоги щодо святкування суботи. Це виклакало в ре¬лігійних колах значне невдоволення. Релігійні ортодокси, забувши про взаємний розбрат, ополчилися проти Ісуса.На третій рік проповідницької діяльності він прибув у Єрусалим на святкування Пасхи. Це викликало неаби¬яке піднесення серед простолюду і насторожило місцеву знать і владу. Іудейська верхівка вирішила віддати Ісуса на суд синедріону (найвищий орган політичної та судової влади в Єрусалимі). Тиждень перед Пасхою був останнім у його земному житті. В четвер увечері він разом зі свої¬ми учнями вчинив обряд пасхальної вечері, названої Тає¬мною Вечерею, де причастив їх хлібом і вином як своїм тілом і кров'ю. Тоді ж передбачив, що один із них зра¬дить. Так і сталося. Коли Ісус після вечері молився в Ге-тсиманському саду, Іуда своїм поцілунком вказав на ньо¬го, видавши його властям. Тієї ж ночі синедріон засудив Ісуса до смертної кари як самозванця, богохульника, руй¬нівника іудейської релігії, який ще й проголосив себе ца¬рем іудейським. Не бажаючи втручатися в релігійні су¬перечки, прокуратор (управитель) Іудеї Понтій Пілат не мав наміру затверджувати вирок, тому звернувся до наро¬ду з пропозицією відпустити Ісуса на підставі звичаю ми¬лувати злочинців перед святом. Але натовп, підбурюва¬ний іудейськими священиками, зажадав смерті Ісуса, да¬руючи волю засудженому за участь у збройному заколоті Варавві.

Оскільки іудейські священики виставили Ісуса не стільки руйнівником іудейської релігії, як політичним злочинцем, що претендує на владу царя іудейського, він мусив бути страчений не через побиття камінням, як тра¬диційно розправлялися з віровідступниками, а через роз¬п'яття — так карали рабів, розбійників, убивць, яких, крім позбавлення життя, вважали за необхідне і зганьбити.

Опівдні в п'ятницю Ісуса разом із двома розбійника¬ми повели на гору Голгофу до місця страти. Там його прив'язали і прицвяхували до хреста, а зверху прибили напис «цар іудейський». Протягом шести годин йому до¬велося терпіти не тільки фізичні муки, й знущання варто¬вих, натовпу. У момент його смерті сталися затемнення

сонця, землетрус.

Після смерті Христа апостоли таємно поховали тіло його в печері, заваливши вхід до неї камінням. На третій день після смерті Ісус воскрес, а на сороковий у присутно¬сті апостолів вознісся на небо, пообіцявши повернутися на землю наприкінці існування світу, щоб вчинити суд над живими і мертвими.

Після цього апостоли розійшлися по світу і заснували релігійні общини, що об'єднували людей, які вірили в Хрис¬та як земне втілення Бога.

Деякі розходження життєпису Христа, що містяться у Євангеліях від Луки і Матфея, спричинили полеміку з при¬воду того, чи можна вважати його історичною постаттю. Висловлювалися різні точки зору (представники міфоло¬гічної школи стверджували, що наука не володіє достовір¬ними відомостями про його існування; представники істо¬ричної школи знаходили безперечні, на їх погляд, контр¬аргументи: реальне існування апостолів Павла, Іоанна Хрестителя тощо). Більшість учених сходиться на тому, що в І ст. н.е. існував великий проповідник Ісус, який сфо¬рмулював своє віровчення, згуртував послідовників, общи¬на яких з часом трансформувалася у світову релігію. А про його зовнішність можна судити за відбитками облич¬чя і тіла на полотні Туринської плащаниці. Найхарактер¬ніші риси Христа втілені в іконописних зображеннях.

На перших порах християнські общини існували роз¬різнено, не мали спеціальних місць для богослужінь. Не¬розвинутими були тоді його вчення, культова система.

Антична доба розвитку християнства охоплює три етапи: первісне християнство (середина І ст. — середина II ст.), ран¬нє античне християнство (середина II ст. — початок IV ст.) та пізнє античне християнство (початок IV ст. — кінець V ст.). До общин етапу первісного християнства належали соціальні низи. Представників заможних верств було ма¬ло, і вони не відігравали помітної ролі в общинах. Тому первісне християнство вважають релігією пригноблених. Церква тільки формувалася.

На етапі раннього античного християнства в общи¬ни активніше почали вливатися заможні люди, прибрав¬ши згодом до своїх рук керівництво ними. А самі общи¬ни, які стали називати парафіями, об'єдналися у єпископії на чолі з єпископами та митрополії на чолі з митрополи¬тами. Церква стала на захист існуючих порядків.