Сучасні наукові дані про виникнення релігії

Подібні процеси відбувалися і в інших землях Римсь¬кої імперії, в якій усе гострішало протистояння між раба¬ми і вільними громадянами, між населенням Риму і про¬вінцій, між спадковою знаттю і новою соціальною силою — розбагатілими вершниками (вошами імперії). Усе це від¬бувалося на фоні занепаду античних порядків, уже нездат¬них згармонізувати суспільне життя. Утвердження нових норм внутріполітичного життя, які спиралися на військо, бюрократію, місцеву знать, населення сприймало зі знач¬ними переживаннями^Різноманітні форми протесту про¬ти нових відносин зосередило в собі християнство, яке, за¬перечуючи рабовласницькі порядки, проголошуючи рів¬ність усіх людей, вселяло сподівання на подолання гніту, здобуття свободи.і

У формуванні християнства відіграла помітну роль і централізація державної влади, що потребувала відпо¬відної релігійної опори, якою було уявлення про єдино¬го Бога. Економічне, політичне спілкування народів Рим¬ської імперії живило у їх свідомості уявлення про над¬національного Бога-спасителя всіх людей незалежно від національності.,

Головними ідейними джерелами християнства були іу¬даїзм, релігійно-філософські вчення Філона та Сенеки (сто¬їцизм), ідеологія кумранської общини есеїв, релігії схід¬них народів Римської імперії.

Християнство тісно пов'язане з іудаїзмом, від якого воно успадкувало найдавнішу частину Біблії — Старий Завіт (в іудеїв він називається Танах), вчення про єдиного Бога, пришестя месії, створення світу за шість днів, кінець світу, а також багато сюжетів та образів для створення життєпису Ісуса Христа. Навіть найважливіша частина імені — Христос — є перекладом грецькою мовою іудей¬ського релігійного терміна «месія» (букв, помазаник, у пе¬рекладі — посланець Божий, рятівник людей).

Іудео-елліністичний філософ Філон (прибл. 25 до НіЄ. _ прибл. 50 н.е.) висунув ідеї про вроджену гріхов¬ність людини, необхідність спасіння душі за допомогою аскетизму та страждання, розробив учення про логос («Бо¬же слово»), «Сина Божого» як посередника між Богом і людьми, що розвивало погляд іудейської релігії на месію. Він твердив, що месія є Богом. Християни теж визнали свого месію Богом. У Сенеки (4 до н.е. — 65 н.е.) христи¬яни запозичили етичні ідеї про рівність людей перед Богом, спасіння душі як мету життя, презирство до земного життя, любов до ворогів, покірність долі.Кумранською общиною називали іудейську релігійну секту есеїв, яка діяла в місті Кумран. Кумраніти вважали, що месія є людиною. Перше пришестя, під час якого він постраждав за людей, вже відбулося, і тому потрібно чека¬ти другого пришестя, з яким пов'язаний кінець світу. Ві¬домості про це містять давні рукописи кумранської секти есеїв, знайдені у 1947 р. у місцевості Хірбет-Кумран, на узбережжі Мертвого моря.

Творення християнської ідеології відбувалося не без впли¬ву культів східних богів: Осіріса (Єгипет), Мітри (Персія), Адоніса (Фінікія), Аттіса (Фригія), Будди (Індія) та ін., адже на початку нашої ери східні релігії мали значне поширення в Римській імперії. У міфах про східних богів, які виникли набагато раніше за християнство, простежується разючий збіг подій з тими, що викладені в оповідях про Христа (переслі¬дування немовляти злим царем, зцілення хворих та воскре¬сіння мертвих, смерть і воскресіння Бога та ін.).

Згідно з християнським вченням засновником його є Ісус Христос — Син Божий, який з волі Бога-Отця зійшов на землю, олюднився через народження Дівою Марією, дав людям заповіді Нового Завіту, прийняв страждальницьку смерть, воскрес і вознісся на небо.

Ісус Христос (давньоєвр. іепзиа — спасіння, грец. Спгіозіоз — помазаник). За християнською традицією, він вважається боголюдиною, що поєднує божественні та люд¬ські начала, постаючи як друга іпостась Святої Трійці — Бог-син.

Згідно з Біблією народився він у розташованому на пів¬день від Єрусалиму іудейському містечку Віфлеємі (це уз¬годжується з твердженнями єврейського пророка Міхея про те, що у Віфлеємі народиться вождь, який врятує народ Із¬раїлю) внаслідок непорочного зачаття від Святого Духа Ді¬ви Марії, яка була дружиною тесляра Йосипа. Сталося це 750 р. за римським літочисленням. З цього моменту хрис¬тияни ведуть своє літочислення. Народження немовляти відбулося у пастушій стайні, бо у Віфлеємі, куди Йосип і Марія прибули для перепису населення, не знайшлося їм іншого пристановища. Першими вклонилися йому місцеві пастухи. Восьмого дня після народження немовля було на¬звано Ісусом і над ним було здійснено обряд обрізання. Сорокового дня в Єрусалимському храмі відбулося його ритуальне посвячення Богові. Мав Ісус чотирьох братів і сестер, але їхніх імен у Євангеліях не названо. Дізнавшись про народження Бога (а це передрікали і східні волхви), іудейський цар Ірод наказав знищити у Віфлеємі всіх новонароджених хлопчиків. Тому Йосип і Марія змушені були втекти з маленьким Ісусом у Єги¬пет, звідки повернулися лише після смерті Ірода, оселив¬шись у своєму містечку Назареті, де Ісус прожив до тридцяти років, нікуди не вибираючись звідти. Щорічно на Пасху відвідував він Єрусалимський храм. Мабуть, знав грамоту, бо часто цитував Старий Завіт. Не маючи систематичної іудейської освіти, він усе-таки привернув до себе увагу служителів храму. Коли Ісусові виповни¬лося тридцять літ, відбулися надзвичайно важливі події його життя. Він залишив сім'ю, отримав у водах Йорда¬ну хрещення проповідником Іоанном, який, очевидно, був фундатором нової релігії, ще до Христа проповідував при¬хід месії, закликав жити доброчесно, практикував ритуаль¬не обливання новонароджених. Після цього Ісус більше місяця провів у пустелі, віддаючись молитві й посту, пе-ремігши в духовному поєдинку спокусника Диявола. Не¬вдовзі почав свою трирічну проповідницьку діяльність у розташованих на узбережжі Галілейського моря містах Капернаум, Харазин, Магдала. У його проповідях ішлося про те, що ось-ось настане царство Боже. А щоб увійти до цього царства, необхідно повірити в Єдиного Бога, покая¬тися у своїх гріхах і слідувати за Сином Божим, яким Ісус називав себе. Слово Ісуса знайшло багатьох прихиль¬ників, які повірили йому, пішли за ним. Дванадцять його учнів і послідовників стали апостолами. Ширилася на¬вколишніми місцями слава про нього і як чудотворця, який лікує хворих, воскрешає мертвих, перетворює воду на вино...