Сучасні наукові дані про виникнення релігії

Шлюб. Символізує він освячення подружнього союзу іменем Божим, надання нареченим благодаті, єдинодушності в народженні та вихованні дітей.Обряд одруження сформувався у первісні часи, коли лю¬ди зверталися до «добрих духів» з проханням допомогти їм народити дітей, відігнавши «нечисту силу». Лякали її вогнем, димом, водою, шумом. Елементи цього ритуалу збе¬реглися і в сучасному церковному шлюбному обряді.

У християнській релігійній обрядовості таїнство шлю¬бу утвердилося чи не найпізніше — в XVI ст.

Священство (хіротонія, рукопокладення). Це таїнство символізує передавання Божої благодаті для здійснення таїнств і богослужінь. Процедурно воно є посвятою у сандиякона, священика або єпископа. У православній і като¬лицькій церквах священство є таїнством, у протестантиз¬мі — обрядом. Рукопокладений служитель культу після цього визнається посередником між Богом і людьми.

Обряд священства існував і в дохристиянських релігі¬ях, християни запозичили його в період утвердження пер¬ших релігійних громад. Роль цього таїнства зросла після проголошення християнства державною релігією Римсь¬кої імперії, коли почалося становлення церковної ієрар¬хії — священновладдя церковних чинів зверху донизу. Усі християнські релігії визнають божественне походжен¬ня церковної ієрархії.

У християнстві священство здійснюється лише чоло¬віками і має три ступені: диякон, пресвітер (священик), єпископ. Диякон — священнослужитель першого ступе¬ня. Він бере участь у богослужінні, прислужує при таїнст¬вах, але не має права робити це самостійно. Пресвітер мо¬же самостійно проводити богослужіння, обряди і шість та¬їнств із семи, визнаних у католицизмі й православ'ї, крім рукоположення. Єпископ — священнослужитель найви¬щої категорії, здійснює всі сім таїнств і має право висвячу¬вати у сан диякона і пресвітера.

Маслосвяття (соборування, оливопомазання, маслосо-борування, єлеосвячення). Це таїнство символізує зцілен¬ня тіла і душі людини. Формально воно відбувається як помазання хворого освяченою оливою — єлеєм. Згідно з ученням православної церкви маслосвяття зцілює духовні й тілесні хвороби, які є наслідком гріхів. Здійснюють його над особами, старшими 7 років, які хворіють тілесними або душевними хворобами (відчай, скорбота тощо). Католицизм заперечує лікувальну роль маслосвяття, вважаючи його од¬ним із останніх обрядів переходу людини у вічне життя.

Таїнство маслосвяття в православній церкві спочатку здійснювали сім священиків. Вони запалювали свічки, читали сім молитов про одужання хворого, сім послань апостолів, сім віршів з Євангелія, потім сім разів змазу¬вали єлеєм хворого. Тепер цей обряд здійснює один свя¬щеник, але, як і раніше, збереглися сім прохань за хворо¬го, сім молитов.

Богослужіння. Це своєрідна форма звернення до Бога через обрядові дії, церемонії з метою одержання від нього підтримки. Воно є важливим елементом релігійного куль¬ту, під час якого священнослужителі, віруючі, вважається, «вступають у прямий контакт з Богом». Богослужіння від¬правляють у культових приміщеннях. Християнство виробило семирічне, річне, добове кола богослужінь. На кожен день призначені відповідні молит¬ви і співи.

Характерними ознаками богослужінь є їх урочистість і яскравість, емоційна виразність. Не тільки віруючі, а й далекі від релігії люди, відвідуючи культові споруди, пе¬реживають почуття втаємниченості, схвильованості, емо¬ційного піднесення. Цій меті служать архітектура та оздоб¬лення храмів, живопис, музика, співи.

Християнство відводить важливу роль і похоронному обряду, в основу якого покладено віру в існування душі та потойбічного життя. Його процедура є складною, охоплює панахиди, читання псалмів над покійником тощо.

Християнські свята

Християнство, як і кожна релігія, у певні дні календаря вшановує святих або відзначає події в житті церкви. Хрис¬тиянські свята закорінені в давні обрядові традиції, пов'я¬зані з конкретними етапами, видами господарської діяль¬ності, річним астрономічним або календарним циклом. Умовно їх поділяють на всехристиянські (визнані право¬славною, католицькою, більшістю протестантських церков) та конфесійні (відзначаються тільки окремими конфесія¬ми), найважливіші з них належать до так званих дванаде-сятих свят — дванадцяти найважливіших після Пасхи свят, які церква відзначає урочистими богослужіннями.