Дослідження інтелекту у студентів вищих навчальних закладів

2. Соцiальне заперечення, згiдно з яким людина – “iстота соцiальна”, а мислення – функцiя не людини, а людства, що виникло в результатi колективної дiяльностi (соцiального життя) людей; робот же iндивiдуальний за своєю природою, отже, вiн не може мати iнтелект. Це заперечення мiстить ту саму помилку – постулат про одиничнiсть шляху до мислення. Сказане вище зовсiм не виключає того, що iнтелект може розвитися в процесi iндивiдуального вирiшення все складнiших iнтелектуальних задач. Крiм того, зовсiм не виключене створення “колективу роботiв” для спiльного розв’язання задач (ремонт самих себе, створення нових роботiв, нового програмного забезпечення i т.п.).

3. Третiй тип пов’язаний iз сумнiвом у можливостi iмiтацiї за допомогою неживих елементiв явища життя взагалi. Тобто створення, вiдтворення її сутностi на якiй-небудь якiсно iншiй основi. Однак, якщо виходити з функцiонального визначення поняття життя, даного O.А. Ляпуновим, як “высокоустойчивого состояния вещества, использующего для выработки сохраняющих реакций информацию, кодируемую состояниями отдельных молекул”, то й у цьому планi не бачиться нiяких принципових ускладнень. Способи кодування iнформацiї можуть бути рiзнi, i не обов’язково ґрунтуватися на бiлковiй основi. Те ж саме стосується i вищого рiвня органiзацiї життя, рiвня цивiлiзацiї.

Усi цi заперечення поєднує одна загальна думка, яка полягає в тiм, що штучний iнтелект обов’язково має походити на iнтелект людини.

Теза, що часто висувається: “якщо людина щось робить таким чином, то i машина має робити це так само” – дуже спiрна. Не випадково введено слово “штучний” у назву проблеми штучного iнтелекту, i тому не зовсiм зрозумiла вимога деяких учених, щоб машинний iнтелект обов’язково був саме таким, як у людини. По сутi, немає розумних пiдстав казати, що машиннi моделi розумiння i використання знання повиннi наближатися за своїм характером i структурою до схеми сприйняття i переробки iнформацiї людиною.

Треба зазначити, що саме найменування “штучний iнтелект” фактично має метафоричний характер. Творцi систем класу ШI (штучний iнтелект) не керуються психологiчними структурами, що властивi процесам людського мислення. Зiставлення природного iнтелекту зi штучним робиться тiльки за результатами їхнього функцiонування. Необхiдно додати, що штучний iнтелект на сьогоднiшнiй день не може претендувати на яке-небудь зiставлення з полiфункцiональнiстю i безмежними здiбностями людського iнтелекту. Але за окремими своїми параметрами комп’ютернi системи здатнi значно перевершувати вiдповiднi можливостi людини. Спираючись на це, В.П. Зінченко називає комп’ютер не штучним інтелектом, а інструментом інтелектуальної дії або уречевленим інструментом інтелекту, що може істотно полегшити, прискорити, підвищити точність прийняття рішення. Великi надiї нинi покладаються на нейрокомп’ютери, що значно пiдсилять можливостi “штучного iнтелекту” i, за думкою фахiвцiв, зрештою перевершать iнтелект свого творця.

Але припустимо, що людина спромоглася створити iнтелект, що перевищує свiй власний. Що буде з людством? Яку роль гратиме людина? I чи потрiбно в принципi створення штучного iнтелекту? Iнтелектуальна система цiлком може мати свої бажання i поводитися не так, як нам хотiлося б. Таким чином, постає проблема безпеки. Чи не вийде так, що, як тiльки електронний мозок досягне людського рiвня, людство виконає свою iсторичну мiсiю (на кшталт динозаврiв) i не буде потрiбне бiльш нi природi, нi Боговi, нi просто доцiльностi?

Як вiдзначалося, зовсiм не виключене створення “колективу роботiв”. Уже iснує глобальна мережа Internet, що поєднує ЕОМ в одне велике “комп’ютерне спiвтовариство”, за допомогою якої вiдбувається “спiлкування” комп’ютерiв. Цiлком можливе створення в майбутньому i цивiлiзацiї штучного розуму – машинної цивiлiзацiї. Н.С. Кардашев визначив цивiлiзацiю як “высокоустойчивое состояние вещества, способного собирать, абстрактно анализировать и использовать информацию для получения качественно новой информации об окружающем и самом себе, для самосовершенствования возможностей получения новой информации и для выработки сохраняющих реакций; цивилизация обособляется объемом накопленной информации, программой функционирования и пространством для реализации этих функций”. З цього погляду немає протирiч у можливостi iснування цивiлiзацiї iншої природи, окрiм бiлкової.Машинна цивiлiзацiя – це не вигадка фантастiв, а цiлком обґрунтована реальнiсть. Iнша справа, чи хочемо ми її i чи так вона потрiбна нам? Оскiльки руботи в принципi можуть мати основнi властивостi бiологiчних систем, їх можна вiднести i до “живих iстот”, якщо розумiти цей термiн досить широко. Створюючи досконалих роботiв, людина створює i нове життя – “життя роботiв”, – високоорганiзоване, але дуже своєрiдне i не схоже на наше власне життя. Зараз же вiдбувається створення роботизованого “безлюдного” простору. Вважається, що роль людини в такому просторi зведеться тiльки до складання програм, налагодження i ремонту устаткування. Ця тенденцiя вже спостерiгається в розвинутих країнах, де все бiльша чисельнiсть населення зайнята в цiй сферi.

У ходi розвитку технiки i створення все бiльш могутнiх систем штучного iнтелекту, коли вже i серце людини навчилися замiняти природним, виникає питання про можливiсть “замiни” у майбутньому розуму людини штучним. М.А. Бердяєв, наприклад, не бачив принципових труднощiв у можливостi впровадження технiки в органiчне життя i навiть замiну його, але вважав це впровадження згубним для цивiлiзацiї. У такому разi людина може перестати iснувати як особистiсть, iндивiдуальнiсть.