Дослідження інтелекту у студентів вищих навчальних закладів

Ранiше проблема штучного iнтелекту розглядалася як технiчна проблема, позв’язана з реалiзацiєю на ЕОМ програм, що здатнi виконувати деякi класи iнтелектуальних операцiй. Згодом, однак, з одного боку, помiтно зменшився оптимiзм щодо iнтелектуальних можливостей ЕОМ, а з iншого боку – стало ясно, що штучний iнтелект – це не просто вдало написана програма, його створення – надзвичайно складна мiждисциплiнарна проблема, що вимагає для свого рiшення об’єднаних зусиль психологiв, математикiв, лiнгвiстiв i т.д.

Так, психологiя повинна дати строге визначення знання для використання його в комп’ютерних системах. Лiнгвiстика повинна була б пояснити, як працює мова, що є не тiльки носiєм знань, але i бере активну участь у їхньому формуваннi. Оскiльки нi та, нi iнша наука не дала необхiдних вiдповiдей, вiдомий представник дисциплiни штучного iнтелекту Р. Шенк змушений був констатувати, що власне конструкторам комп’ютерних систем доводиться створювати свої лiнгвiстичнi i психологiчнi теорiї, аби домогтися ефективних рiшень своїх задач.

У нинiшнiй час намiтилися два шляхи дослiдження штучного iнтелекту:

1) машиннi способи розв’язання iнтелектуальних задач повиннi будуватися без суворого огляду на людину, знання про те, як вона вирiшує тi чи iншi задачi;

2) “бiонiчно мислячi” вченi сподiваються на спецiально конструйованi мережi штучних нейронiв та iншi аналоги конструкцiй, властивi людинi. [21] .

Вiдзначимо один метод дослiдження штучного iнтелекту. Iз самого початку зародження науки штучного iнтелекту було поширене переконання щодо принципової здатностi комп’ютера до самостiйного дослiдження моделi, що зберiгається в ньому, тобто до самостiйного навчання стратегiї досягнення поставленої мети. Лише до 80-го року була усвiдомлена значущiсть проблеми використання в iнтелектуальних системах людських знань про дiйснiсть. Але ще ранiше почалися дослiдження, зв’язанi зi спробою формального опису i комп’ютерної реалiзацiї iнтелектуальних систем, що не обмежуються моделюванням дiйсностi або знаннями про дiйснiсть, але спираються на схеми усвiдомлення як самої дiйсностi, так i її образiв. Схеми цi заснованi на чiткому математичному описi структур рефлексiї. Цей пiдхiд фактично означає розрив зi спiнозiанською iдеологiєю штучного iнтелекту.

Фiлософська традицiя називає рефлексiєю думку про думку, тобто коли предметом думки виявляється не рiч, але факт мислення. Рефлексiя – думка суб’єкта про наявний у нього образ дiйсностi, тобто критичний образ цього образу, що припускає оцiнку створюваних в уявi моделей. Класична парадигма штучного iнтелекту iгнорує дану обставину i тому не цiкавиться рефлексiєю.

З усього вищесказаного випливає висновок, що до розходження мiж потенцiйно здiйсненним i фактично реалiзованим треба додати розходження мiж фактично реалiзованим i нереалiзованим у доступному для огляду майбутньому. А межi мiж потенцiйно здiйсненним i нездiйсненним за допомогою автоматiв вiдповiдає теза кiбернетики. Для тих, хто визнає матерiалiстичне положення про те, що будь-який процес природи пiзнаваний за допомогою розуму, ця теза про принципову можливiсть моделювання на ЕОМ будь-якого реального процесу, якщо вiн ясно й однозначно описаний на якiйсь мовi, – є природним висновком з логiко-математичної теорiї обчислювання. На питання про те, де пролягає межа мiж реально здiйсненним для кiбернетики i реально неможливим (хоча i можливо потенцiйним), вiдповiдi ми не знаємо.

Так само як немає вичерпних вiдповiдей на такi запитання: на якiй сировинi (iнформацiї чи знаннях) працюють системи штучного iнтелекту, i чи значить це, що такого роду системи повиннi iмiтувати розумовi процеси людини? Нарештi, чи можна передати машинi розумовi здiбностi людини подiбно до того, як нинi в людському органiзмi природне серце замiняють штучним?

Є багато заперечень iз приводу можливостi моделювання життєвих процесiв психiки i розуму, якi можна умовно розбити на три типи.

1. Еволюцiйне заперечення. Мозок сучасної людини – це результат процесу еволюцiї, що тривав мiльярди рокiв. Рубота не можна навчати надто тривалий час. Тому нiколи не з’являться iнтелектуальнi роботи.Помилка такого мiркування полягає в постулюваннi того, що автоматична система може iмiтувати вiдповiдну бiологiчну функцiю (мислення, полiт i т.п.) тiльки шляхом копiювання механiзму й еволюцiйного шляху свого бiологiчного прототипу. Руботи ж починають учитися рiшенню iнтелектуальних задач, уже маючи дуже високу початкову органiзацiю, закладену в них людиною. “Еволюцiйний стаж” людини споконвiчно вкладається в стаж роботiв. Крiм того, можливий шлях природного накопичення iнформацiї “кiбернетичним зародком” через досвiд спілкування.