Дослідження інтелекту у студентів вищих навчальних закладів
Для вивчення здібностей застосовується якісний і кількісний аналіз. За допомогою якісного аналізу з`ясовують властивості індивідуальності, необхідні для успішного виконання конкретної діяльності. Він дає змогу встановити, що, наприклад, одна людина має математичні, інша – педагогічні чи музичні здібності, що провідними в них є ті чи інші компоненти, що одні і ті самі здібності у різних людей відмінні. Головне питання яке розв`язує якісний аналіз, полягає в тому щоб визначити, наскільки людина придатна до якоїсь діяльності.
Кількісний аналіз дає відповідь на запитання: якою мірою здібності розвинені у тієї чи іншої людиниі яка їх будова. Кількісно схарактеризувати здібності – означає методами психологічного дослідження встановити психологічний діагноз рівня їх розвитку. З цією метою проводять їх тестування [18].
Під час експеременту ми скористались сами цими тестами IQ. Тестування дає змогу судити про наявність рівнів здібностей, визначати рівень їх розвиткуі на цій підставі диференціювати людей. Результати не будуть абсолютними, а відносними щодо культури тієї спільноти, яка представлена змістом тестових завдань. Тому досліджувані, які з дитинства залучаються до до домінуючої культури суспільства, отримують переважно вищі тестові оцінки, ніж представники етнічних груп. Іншими словами, за допомогою тесту не можна чітко розмежувати власне здібностіі ті умови, від яких зхалежить їх розвиток. Проте це не заперечує можливості широкого застосування тестів з практичною метою: для діагностування досягнутого рівня розвитку та його відповідності успіхам у реальній діяльності.
Розділ І
1.1.Історичні етапи розвитку тестування.
Історично перші тести для визначення психічного розвитку складались для визначення рівня розумово відсталих дітей. Таким був тест Альфреда Бене який він склав у 1905 році. Але одні з ранніх публікацій присвячених розумовій відсталості, належить Ж. Е. Д. Ескіролю.
Таким був перший етап розвитку тестування інтелекту, і саме тестування відносилось виключно до дітей із відставанням у розвитку. Хоча тоді ще не використовували окремої назви, а термін ”інтелектуальний тест” увів американець Дж. М. Кеттел у 1890 році.
Поступово досліди переходили від дітей із порушенням розвитку до загального дослідження стилю мислення дітей. Авторитетом у цій області є Ж. Піаже. Головним у його концепції є розвиток. Діти лише поступово осягають можливість мислити категоріями і завершується цей розвитку підлітковому віці, і у 14-15 років у підлітка формується мислення дорослого. Цей розвиток проявляється у неперервному переході від одних психічних форм до інших. Усе мислення дитини будується на егоцентричній позиції, і тому головне у мислені результат, а не логічна строгість побудови. Абстрактні поняття дитина прийняти не може і вона просто діє, а роздуми ідуть від конкретного до конкретного.
Поступово розвивалась і теорія логічної діяльності людини. Піаже розрізняв два типи людського досвіду – фізичний (емпіричний) і логіко – математичний. Людина ж оперує цим досвідом користуючись логічними законами, Ж. Е. Д. Ескіроль дійшов висновку, що індивідуальне використання мови визначає інтелектуальний рівень людини. Можна зробити висновок, що саме завдяки мові людина оперує раніше одержаним досвідом. Тому основні зусилля у подальшому були спрямовані на створення мовних тестів, з встановленим в них вербальним змістом. Енциклопедія дає таке визначення інтелекту – розум, здатність мислити і раціонально пізнавати. Слово інтелект походить від латинського слова intellectus – пізнання, і це можна розуміти, як те, що інтелект це, інструмент, з допомогою якого людина пізнає навколишній світ, декілька складних операцій”. Усвідомлює сам факт свого існування і виводить закони за якими протікають процеси у природі. [1,2] .
Робота науковця полягає у пізнанні природи і знаходження закономірностей у процесах, що протікають у природі. Тому зрозумілим є прагнення досліджувати інтелектуальний розвиток студентів, як майбутніх науковців.
Поняття інтелекту суттєво змінювалось з часом. Так само змінювалось уявлення про його природу.
Античні греки ототожнювали мислення із діяльністю серця. І лише у класичний період, в наслідок досліджень натуралістів розумову діяльність описують як атрибут вищої нервової діяльності.