Спілкування

Функціональну структуру групи можна диференціювати на первинну (що задасться умовами діяльності) та вторинну (розподіл рольових функцій у процесі безпосереднього вирішення завдань залежно від комунікативних властивостей учасників). Специфіка діяльності в ієрархічних системах уп¬равління відрізняється від тих, у яких взаємодія відбувається за принципом координації однорідних дій. Однією з умов, що визначають розподіл функцій "між членами групи, є пот¬реба в установленні контакту з іншими групами. Функцію зв'язку з оточенням мас викопувати лідер або керівник.

Для оптимального регулювання системи управління не¬обхідне раціональне співвідношення між заданим та довіль¬ним розподілом функціональних обов'язків. Довільний роз¬поділ визначається, з одного боку, системою спільно роз¬в'язуваних завдань, а з іншого — особистісними властивос¬тями членів труни. Як наслідок згоди серед членів групи, зокрема стосовно розподілу функцій, виступає фактор «згур¬тованості». «Згуртованість групи» та «ефективність керів¬ництва, лідерства» — взаємопов'язані фактори.

Мотивація окремих членів і всієї групи с фактором, що мас особливе значення у регуляції ефективної спільної ді¬яльності. В умовах індивідуального вирішення завдання мо¬тив пов'язаний з рівнем домагань людини та її можливос¬тей. Але за умов спільної праці домагання одного можуть не збігатися з прагненнями інших. Характер мотивації членів групи вирізняється силою і спрямованістю. Внутрішня мо¬тивація визначається передусім умовами діяльності, які мо¬жуть послаблювати чи посилювати мотивацію. Сила мотивованості залежить від взаємного впливу членів групи один на одного. Спрямованість мотивації залежить від орієнтації на власний успіх (на себе), на групу (на інших), на діяль¬ність (на розв'язання завдання). Із зростанням взаємо¬зв'язку збільшується мотивація членів групи щодо загальної ефективності спільної діяльності, інакше в групі може ви¬никнути конфлікт, який призведе до відмови від виконання завдання.

Як додаткові фактори можна виділити індивідуально-психологічні властивості членів групи та однорідність — різнорід¬ність групи. Перший фактор — співвідношення темпера¬менту, інтелекту, характеру, інтересів тощо — бере участь у регуляції ефективності спільної діяльності та міжособистісних стосунків. Але його регулятивна функція мало усвідом¬люється. (Хоча люди констатують міжособистісні відмін¬ності — у зовнішності, поведінці, але не надають їм значен¬ня, вважаючи природними, незмінними.) Другий фактор – співвідношення поглядів, оцінок, ставлення до себе, партнерів, діяльності — не тільки усвідомлюється, а й реально впливає на міжособистісні стосунки та спільну діяльність. ВЬІ регулюється такими механізмами соціальної поведінки, як імітація, навіювання, конформність.

2.2. Сумісність та спрацьованість

Подібність і розбіжність соціальних установок по¬роджують симпатії та антипатії між людьми, визначають рівень їхньої сумісності Феномен сумісності розкриває на¬явність внутрішньої єдності суб'єктів спілкування. Метод соціометрії дає змогу визначити реальну й бажану потребу людини бути разом. Потреба бути разом — це реальна за¬лежність від іншого. Якщо така можливість реалізується, а потреба у спілкуванні задовольняється — людина пережи¬ває позитивні емоції.Сумісність — це ефект взаємодії людей, який означає максимальне суб'єктивне задоволення партнерів один од¬ним за певних енергетичних втрат і значної взаємної іден¬тифікації. Суб'єктивна задоволеність — це головна ознака сумісності.

Міжособистісні стосунки та сумісність групи створюють ще один важливий феномен — психологічний клімат групи. Але психологічний клімат у підсумку характеризується швид¬ше спрацьованістю, ніж сумісністю. Спрацьованість — це результат взаємодії конкретних учасників діяльності. Вона характеризується продуктивністю, емоційно–енергетичними витратами та задоволеністю собою, партнерами та змістом роботи. Першим критерієм розмежування спрацьованості та сумісності є характеристика умов взаємодії. Це офіційні умови (пов'язані з вирішенням завдань) та неофіційні умови (по¬в'язані із задоволенням потреби у спілкуванні). Другим кри¬терієм є відносна значущість одного з партнерів та суб'єк¬тивна задоволеність один одним. Третій критерій — напру¬женість (енергозатрати) в процесі вирішення спільного за¬вдання.

Спрацьованість характеризується задоволенням змістом діяльності, сумісність — задоволенням спілкуванням. Ідеться про різну спрямованість членів групи — па зміст діяльності або на міжособистісні стосунки. Звідси психологічний клімат групи можна визначати через задоволеність міжособистісними стосунками по вертикалі (керівних — підлеглі) та горизонталі (виконавці). Опосередковано, через систему цих відносин, сумісність та спрацьованість регулюють став¬лення людини до провідної діяльності, праці. Несумісність і неспрацьованість с головними чинниками конфліктних си¬туацій.

2.3. Соціально-психологічний клімат як результат та умова ефективності спільної діяльності