Спілкування

Невербальні засоби передання інформації людина освоює раніше, ніж вербальні. Немовля починає розрізняти емоційні стани матері, реагує на інтонацію голосу, вираз обличчя, жести, дотики. У дорослих при контактах з не¬знайомими перше враження виникає саме завдяки засобам невербального спілкування (візуальний контакт, експресія, емпатія — здатність до співпереживання).

Одним з важливих параметрів, що характеризують невербальну комунікацію, е міжособистісний простір — дис¬танція, яка неусвідомлено встановлюється в процесі безпо¬середнього спілкування між людьми. Чим тісніші стосунки між людьми, тим менша просторова дистанція між ними в процесі спілкування. Ця дистанція залежить від національ¬них еталонів поведінки, соціального статусу, віку, психо¬логічних особливостей. Надто близька, як і віддалена, дис¬танція негативно відбивається па ефекті спілкування. «Най¬ближче» спілкуються близькі знайомі, родичі. Збільшення міжособистісного простору може викликати неприємні по¬чуття. Зацікавлені один в одному співрозмовники зменшу¬ють дистанцію спілкування, психічно тривожні намагаються збільшити відстань. Жінки схильні перебувати дещо ближче до співрозмовника, ніж чоловіки. Середньоєвропейські межі дистанції між співрозмовниками–друзями становлять 0,5—1,2 м (міжособистісний простір), для неформальних соціальних та ділових стосунків — 1,2—3,7 м (соціальний простір); простір, більший ніж 3,7 м, дає можливість утри¬матися від спілкування або перевести його в площину фор¬мальних стосунків.

Міжособистісний простір впливає на візуальний контакт (контакт очима). Найінформативніший елемент зовніш¬нього вигляду людини — обличчя. Тому візуальний контакт є надзвичайно важливим у невербальному спілкуванні. Фік¬сація погляду на іншому означає не тільки зацікавленість, а й зосередженість. Але пильний тривалий погляд на людину викликає в неї відчуття збентеженості й може сприйматися як ознака ворожості. Взаємний візуальний контакт легше підтримувати, обговорюючи приємні питання. З того, як люди дивляться один на одного, можна з'ясувати, які між ними стосунки. Ми схильні довше дивитися па тих, ким захоплюємося, уникаємо погляду в ситуації суперництва. Підтримання візуального контакту допомагає партнеру від¬чути ставлення до нього співрозмовника. Погляд може регу¬лювати розмову. Коли один з учасників діалогу закінчує говорити, то він дивиться на співрозмовника, очікуючи на продовження бесіди.Під час спілкування інформативну функцію виконують експресивні реакції (від лат. expressio — виразність). До них належать: міміка, пантоміміка, жести, інтонація голосу. Во¬ни характеризують інтенсивність вияву переживань людини. Характерною ознакою міміки (експресивних рухів м'язів об¬личчя) є її універсальність та специфічність для вираження різних емоцій. Інтерпретація емоцій пов'язана з подвійною природою міміки. З одного боку, міміка зумовлена природ¬женими факторами відображення універсальних емоцій на обличчі, таких як жах, радість, біль. Вони зрозумілі людям різних культур. З іншого — міміка залежить від особливос¬тей певної соціальної культури, конкретних норм, еталонів. Національні, етнічні, культурні стандарти відбиваються на мімічних реакціях, зумовлюють певну форму їх протікання. Посмішка означає позитивне ставлення до іншої людини, сльози є універсальною ознакою скорботи, одначе форма вияву цих реакцій — коли, як, як довго слід посміхатися чи плакати — залежить від національних, соціокультурних особ¬ливостей. Позитивні емоції досить рівномірно відбиваються на обох боках обличчя, негативні емоції — чіткіше на лі¬вому боці. Найбільш експресивними є губи людини, її бро¬ви, рухи м'язів у нижній частиш обличчя.

Емоційні переживання людини можна визначити з її пантоміміки: жестів, пози, рухів. Жести, міміка, інтонація допомагають людині, яка говорить, зосередити увагу спів¬розмовника, виразити своє емоційне ставлення до інформації, яку вона передає. Набір жестів, котрі застосовує лю¬дина у спілкуванні, дуже різноманітний. Загальні з них такі:

1)комунікативні жести — замінюють мовлення у спіл¬куванні й можуть уживатися самостійно: привітання та про¬щання; погрози, привертання уваги, запрошення, заборони; стверджувальні, запитувальиі, заперечувальні, подячні; бру¬тальні й дратівні;

2)підкреслюючі жести — супроводжують мовлення лю¬дини й посилюють мовний контекст;

3)модальні жести — виразні рухи, що означають оцінку, ставлення до ситуації. До них належать жести невпевне¬ності, страждання, роздумів, зосередженості, розпачу, від¬ рази, здивування, незадоволення тощо.

Аналіз засобів невербальної комунікації дає змогу вияви¬ти такий аспект комунікативного процесу, як наміри його учасників. Бони справляють суттєвий вплив на характер між-особистісних стосунків.

1.4. Вербальна комунікація

Комунікативна взаємодія людей відбувається пере¬важно у вербальній (словесній) формі — в процесі мовного спілкування. Його особливість полягає в тому, що воно за формою і за змістом спрямоване на іншу людину, включене в комунікативний процес, є фактом комунікації. Вербальна комунікація може бути спрямована на окрему людину, пев¬ну групу (чи навіть не мати конкретного адресата), але в будь-якому разі вона мас діалоговий характер і являє собою постійні комунікативні акти.