Спілкування

Модель регуляції спільної діяльності була розроблена М. Обозовим. У ній базовими поняттями виступають «діяль¬ність» і «взаємодія» (рис. 59). У будь-якій спільній діяль¬ності можна виділити два аспекти: власне предметну ді¬яльність і сукупність процесів, що встановлюють зв'язки та залежності між людьми в процесі діяльності. Є два типи комунікації!, яким відповідає структура мови: один спрямо¬ваний на взаємини, тобто на взаємодію, а другий — на дію і діяльність.

Г. Бейлз виділяє кілька послідовних фаз у спільній діяль¬ності та розрізняє сферу розв'язання завдань і сферу емоцій. Сфера емоцій характеризується наявністю таких форм мов¬них та поведінкових реакцій, котрі спрямовані на взаємо¬дію, міжособистісні стосунки. Ці вияви мають суб'єктивне забарвлення, характеризують задоволення або незадоволен¬ня спільною діяльністю. Сфера розв'язання завдань пов'я¬зана з висуванням гіпотез, їх обговоренням та прийняттям рішення.

Таблиця 1. Модель регуляції спільної діяльності (за М. Обозовим)

Визначальними в регуляції спільної діяльності є «умови-фактори» діяльності та взаємодії. До них належать: спе¬цифіка і складність завдань; тривалість спільної діяльності; кількісний склад групи; взаємозв'язок між членами групи; функціональна структура групи; ступінь ізольованості й ав¬тономності групи.

Специфіка і складність завдань задані зовні й визначають змістовий характер спільної діяльності. Це інтегральний фактор. Його дієвість зумовлена специфічною діяльністю та класом вирішуваних завдань (перцептивюш, інтелектуаль¬ний), екстремальністю ситуації, в якій відбувається діяль¬ність (зовнішні стреси, внутрішні конфлікти).

Тривалість спільної праці (або неформального спілкуван¬ня) може розглядатися з різних позицій. За неформальної взаємодії вона визначається внутрішніми потребами осіб, які спілкуються. В умовах формальної організації тривалість виступає як фактор об'єктивно необхідної взаємодії. Трива¬лість спільної взаємодії є не тільки умовою перевірки відносин, що складися, а й фактором формування особистісних властивостей людей, які спілкуються.

Кількісний склад групи в офіційних умовах визначається виробничими потребами з урахуванням психологічних зако¬номірностей. Зростання кількості членів групи збільшує ефек¬тивність її діяльності, але до певної межі (коли група може стати некерованою, а окремі учасники заважатимуть один одному).Взаємозв'язок між членами групи с одним із визначальних факторій, що регулюють взаємодію. Це така система дій, коли дії однієї особи зумовлюють певні дії інших осіб. Взає¬мозв'язок виявляє себе навіть на рівні фізичної присутності інших людей як феномен «публічного ефекту». Сутність його полягає у зміні поведінки через вплив присутніх осіб, які поводяться як глядачі. Дослідження показали, що навіть уявна спиши діяльність змінює ставлення людей один до одного. Ступінь взаємозв'язку визначається також характе¬ром взаємодії. Менший взаємозв'язок надає більші можли¬вості для самостійних дій. Розширення взаємозв'язку збіль¬шує значення керівних функцій, функцій координації.

М. Обозов виділяє такі рівні взаємозв'язку членів групи:

1)Ізольованість (фізична і соціальна);

2)рівень уявного взаємозв'язку, що існує у свідомості людини (з'являється в процесі виникнення потреби у спіл¬куванні);

3)рівень взаємозв'язку — присутність інших людей («пуб¬лічний ефект»);

4)рівень впливу та взаємовпливу — визначає зміну сприймання та поведінки членів групи залежно від впливу, оцінок інших учасників. Мас підрівні: а) змагання, що ви¬значається різними цілями учасників за тієї самої зовніш¬ньої цілі; б) рівень умовного взаємозв'язку (визначається

інструкцією діяти спільно);

5)рівень дійсного взаємозв'язку (через засоби реалізації) — аж до повного взаємозв'язку, коли дії одного члена групи неможливі без попередньої або одночасної дії інших. Вза¬ємозв'язок цього рівня може збільшуватися завдяки підси¬ленню ціннісно–орієнтаційиої єдності групи, коли взаємна залежність додатково регулюється збігом особистого та суспільно–ціннісного змістів групової діяльності.