Економічні та політичні переміни у країнах Балтії в 1990-х, поч. 2000-х рр
Зважаючи на певні труднощі у розвитку економічних взаємин з Росією, Естонія спромоглася переорієнтувати свою експортну продукцію на ринки ЄС. Частка ЄС в естонському експорті в 1996 р. становила 51,1%, а у 1998 р. – 57%. Естонія постачає в Західну Європу головним чином електротехнічне устаткування, текстильні вироби, товари деревообробної промисловості. Переважна частина естонського експорту припадає на Росію (17,8%), Фінляндію (16,8%), Швецію (13,4%), Латвію (8,7%). З 78 державами із 152 країн-торговельних партнерів Естонія мала позитивний торговельний баланс. За останні три роки торговельний оборот між Україною та Естонією збільшився майже втроє при збереженні позитивного балансу на користь Естонії. Естонська продукція виявилася конкурентоздатною на українському ринку як за якістю, так і за рівнем виробничих затрат. З першої половини 1998 р. Україна займає п’яте місце серед країн-імпортерів естонської продукції. Та ось недавно вона порушила угоду з Естонією про вільну торгівлю і ввела зі свого боку імпортне мито на естонські товари.
Естонія вдало прив’язала свою грошову одиницю – крону до німецької марки, а прямі іноземні інвестиції в економіку цієї країни досягли у 1997 р. рекордного рівня – 3,6 млрд крон (243 млн дол. США). У першому кварталі 1998 р. Естонія мала зростання ВВП на 8%, а держбюджет на 1999 р. передбачає зростання ВВП на 4%. Тут зафіксовано найбільш високі середню та мінімальну заробітні плати серед інших країн Балтії.
На виконання вимог, пов’язаних з підготовкою до вступу в ЄС, Естонія значно пом’якшила національне законодавство – передусім закон «Про громадянство» та закон «Про мову». Вона також підписала й ратифікувала міжнародну рамочну конвенцію Ради Європи щодо захисту національних меншин (набрала чинності 1 лютого 1998 р.) – і це в умовах, де майже 120 тис. чоловік, які постійно проживають в Естонії, мають російське громадянство, а третину населення становлять росіяни чи російськомовні громадяни.
Після тривалих переговорів з РФ Естонія спромоглася також вирішити питання про делімітацію державного кордону та розмежування акваторії. 5 березня 1999 р. у Санкт-Петербурзі було парафовано договір, за яким визначено сухопутні кордони та розмежовано акваторію у Нарвській та Фінській затоках, а отже, за обопільною згодою остаточно вирішено всі прикордонні питання.
Литва, так само як і Естонія, у жовтні 1997 р. підписала з Росією договір про делімітацію державного кордону у пакеті з іншими документами, які передбачають розмежування економічної зони та континентального шельфу Балтійського моря. Облаштування й укріплення східних кордонів, створення там повнопрофільної інфраструктури стало одним з пріоритетних напрямів прикордонної політики Литви. Згідно з планами литовського уряду, до 2003 р. литовсько-російський кордон повністю відповідатиме стандартам ЄС. У 1998 р. на ці цілі Литва отримала від країн Євросоюзу понад 2 млн ЕКЮ.
Суттєві зміни відбуваються і в економіці Литви. Господарство країни перебудовується, а отже, переживає наразі далеко не кращі часи. За останні п’ять років обсяг промислового виробництва скоротився тут більш ніж удвоє, в першу чергу за рахунок згортання енерго- та ресурсозатратних виробництв – таких, зокрема, як металообробка та верстатобудування, які раніше становили основу промислового виробництва республіки. Більш ніж половину промислової продукції Литви зорієнтовано на експорт. Країна експортує 92% одягу, 73% текстилю, 24,8% продовольчої продукції. Так само як і Естонія, Литва переорієнтувала значну частину свого експорту на країни ЄС: 33,9% експорту товарів припадає на країни Євросоюзу, 40,6% – на СНД [6, 46].
З самого початку керівництво Литви зайняло конструктивну позицію в питанні російськомовних громадян і маючи на 4 млн жителів близько 20% некорінного населення (росіян – 9%, поляків – 7,3%, білорусів 1,7%) воно обрало «нульовий» варіант, надавши права громадянства всім, хто проживає на території країни.
Політичні й економічні реформи дістали високу оцінку європейської комісії, однак для Литви існують проблеми, без вирішення яких вона не може претендувати на членство в ЄС. Мається на увазі насамперед:
- встановлення повноцінного прикордонного контролю;
- прискорення темпів приватизації;
- прийняття законів про банкрутство;- закриття на вимогу ЄС Ігналінської атомної електростанції, де експлуатуються атомні реактори чорнобильського типу (РБМК). Євросоюз поки що надав Вільнюсу 33 млн ЕКЮ на підвищення безпеки АЕС з подальшим закриттям її. Однак уряд країни прагне зберегти АЕС у робочому стані ще 15 років (на закриття потрібні величезні кошти у розмірі 8 млрд літів, що перевищує доходну частину бюджету Литви більш ніж удвоє) [3].