Економічні та політичні переміни у країнах Балтії в 1990-х, поч. 2000-х рр

- економіка країн Балтії була значною мірою зорієнтована на Росію, а тому енергетична та сировинна залежність від РФ змушувала уряди цих, тепер уже незалежних, держав шукати шляхи виходу з цієї ситуації;

- вирішувались питання виведення російських військ за межі їхніх національних територій та створення власних збройних сил.Країни Балтії досягли певних успіхів у справі використання свого транзитного потенціалу і постійно нарощують зусилля у цьому напрямі; вони послідовно реалізовують свій курс на інтеграцію в європейські та євроатлантичні структури і досягли в цьому досить відчутних успіхів.

З огляду на це, розвиток взаємовідносин України з державами Балтії, врахування їхнього досвіду у вирішенні проблем, з якими постійно стикаємося ми, має велике значення для формування дієвої внутрішньої та зовнішньої політики нашої держави.

Свою незалежність Литва, Латвія та Естонія здобули як наслідок широкого громадянського руху – своєрідних «бархатних» та «співочих» революцій. Застосування радянської «силової машини» проти громадян Вільнюса та Риги у січні 1991 р. лише прискорило процес розпаду СРСР та утворення на його руїнах нових незалежних держав.

З допомогою, а нерідко і під прямим тиском сил Заходу (передусім США та ЄС) з територій балтійських країн було виведено російські війська (до серпня 1993 р. – з Литви, до серпня 1994 р. – з Естонії та Латвії). Найболючіші питання для російських Збройних сил, а саме – термінова ліквідація радіолокаційної станції СПРН у Скурунді (Латвія), демонтаж ядерних реакторів в Естонії (Палдиски) у навчальному центрі ВМФ, а також питання військового транзиту через територію Литви – були вирішені без особливих ускладнень. Після закінчення у 1998 р. строку оренди та виведення російського військового об’єкта з Латвії на території країн Балтії не залишилось жодного російського військового формування.

Національна свідомість латишів, литовців та естонців сприйняла незалежність своїх держав як відтворення історичної справедливості, як акт повернення до західного світу, від якого вони були силоміць відторгнені радянською агресією 1940 р. та більш ніж 45-річною окупацією. Переконання в особистій, безумовно західній, ідентичності, належності до західної цивілізації доповнюється у значної більшості громадян Литви, Латвії та Естонії переконанням у тому, що їх країни є невід’ємною часткою Північної (Естонія, Латвія) та Центральної (Литва) Європи. Балтійські політики, як правило, пов’язують з Росією відповідальність за пакт Молотова-Ріббентропа, насильницьку совєтизацію та депортацію 600 тис. громадян за межі своїх країн. Самий історичний досвід співіснування з Росією, відчутне побоювання нових спроб анексії з боку свого «великого сусіда» створили ефект недовіри до сучасної Росії, підозрілості щодо її політичних намірів та економічного співробітництва. Аналогічний період міждержавних взаємовідносин з Росією пройшла в 1991-1995 рр. й Україна.

Слід підкреслити, що на Заході три прибалтійські країни завжди сприймались (на відміну від України) як частина західного світу, яка постраждала внаслідок радянсько-німецької змови та наступної агресії СРСР. При цьому США та Великобританія ніколи не визнавали вступу країн Балтії до складу СРСР, а інші держави – такі, наприклад, як Швеція – змушені були потім офіційно вибачатись за своє поспішне визнання. Тобто Литва, Латвія та Естонія традиційно вважаються частиною західного світу і Захід, виходячи саме з цього, будує свої відносини з країнами Балтії.

Симптоматичним у цьому плані є ставлення російської політичної еліти до незалежності країн Балтії. У рейтингу зовнішньополітичних пріоритетів Москви прибалтійські країни посідають значно нижче місце, ніж Україна чи Білорусь. Їм відводиться рядок десь між країнами СНД та колишніми союзниками СРСР по Варшавському договору; водночас вони не розглядаються російськими політиками поза межами пострадянського простору та «сфери російських інтересів», щоправда, навіть радикальні захисники ідеї «відновлення Союзу» не ризикують у своїх фантазіях вважати країни Балтії учасниками такого державного утворення.

Чітка прозахідна орієнтація трьох прибалтійських країн дала їм підстави з самого початку незалежності остаточно визначитись у своїх головних векторах зовнішньої політики, а також у стратегічних пріоритетах. Взявши на озброєння західноєвропейську соціально-економічну модель розвитку, країни Балтії розглядають інтеграцію в європейські та євроатлантичні структури як єдиний шлях зміцнення своєї національної незалежності, що, на їх переконання, гарантуватиме національну безпеку й суверенітет, а також забезпечить вирішення складних економічних та соціальних проблем. Ось чому про своє бажання вступити до ЄС держави Балтії заявили ще у 1993 р. В 1995 р. усі вони стали асоційованими членами Євросоюзу. А вже у липні 1997 р. рішенням Комісії європейських співтовариств було визначено склад першої групи кандидатів до Євросоюзу із країн Центральної та Східної Європи. До списку увійшла Естонія. Голова зовнішньополітичного відомства цієї країни Рауль Мялка заявив нещодавно, що Естонія буде повністю готовою до цієї акції в січні 2001 р. Що ж стосується Латвії та Литви, то їхні шанси в цьому відношенні теж досить високі.Чому саме Естонія першою з країн Балтії дістала можливість стати членом ЄС? Фахівці британського дослідницького центру «The Economist Intelligence Unit» вважають, що в економічній сфері Естонія більш ніж усі інші країни наблизилася до вимог Євросоюзу. Динамічно-стабільний розвиток її господарства забезпечується передусім за рахунок ефективної економічної політики держави. В Естонії досить високими темпами, порівняно з іншими країнами Балтії, здійснюється приватизація. Роздержавлення практично повністю охопило промисловість, торгівлю та сферу послуг. З 1997 р. почалась приватизація інфраструктури та енергетичних підприємств.