Ультраправі партії
На початку свого існування Українська Міжпартійна Асамблея являла собою «альтернативу окупаційно-угодовській Верховній Раді», й ставила собі за мету об’єднання всіх національно свідомих сил для виборення державної незалежності України. Так, УМА розпочала кампанію реєстрації «громадян УНР’, оскільки «закону про громадянство УНР від 1918 року ніхто не скасував’. Було також проведено низку акцій, що безсумнівно сприяли поширенню національної ідеї серед населення («громадянами УНР’ стали біля 3 млн. осіб). Провідними організаціями в УМА стала Українська Національна партія на чолі з Григорієм Приходьком та Українська Національно-Демократична Партія, активну участь в діяльності УМА з самого початку брала націоналістічна фракція СНУМ та низка інших організацій. Органом УМА було проголошено незалежний часопис «Золоті ворота», який редагував Анатолій Лупиніс 1). Однак амбіції голови Української національної партії (УНП) Г.Приходька та його розкольницька політика сприяли тому, що до влади прийшли радикали. Головою УМА став багатолітній політв’язень, син Головного командира УПА Юрій Шухевич.
Нове керівництво спромоглося на більше, ніж команда Приходька. За короткий строк було перероблено статут, структуру та керівництво. Завдяки кипучій енергії молодих членів СНУМу, УМА стала життєздатною структурою. Використовуючи популярність ідей націоналізму серед національно свідомого елемента, особливо молоді, нове керівництво оголосило УМА єдиною націоналістічною організацією в Україні. Поступово націоналістічна фракція СНУМу, що перетворилася на Українську Націоналістічну Спілку, захопила всі керівні посади в УМА. Сама Асамблея перетворилася з Міжпартійної на Національну й де-факто стала партією.
19 серпня 1991 року керівництво УМА закликало створити загони оборони України від московського ГКЧП. Так виникла Українська Народна Самооборона. Відбувся об’єднання УНА як партії, УНС як «внутрішньої партії» та УНСО - як бойових загонів. Знадобилось менше року для структуризації УНА-УНСО як впливової політичної сили. Після участі в чисельних акціях націонал-демократів, УНА-УНСО перейшла до більш «вражаючих» дій. Так, 1992 року стрільці УНСО брали участь у конфлікті в Придністровській Молдавській Республіці (ПМР) на боці слов’янського населення проти Молдови. Ця акція УНСО була неоднозначно сприйнята національними силами. Одні звинувачували УНСО в зраді на користь Росії, бо разом з УНСО на боці ПМР у військових діях брали участь російські казаки та «баркашовці». Інші стверджували, що це стратегічна помилка Шухевича та Корчинського, оскільки сильна, єдина Молдова є запорукою стабільності в цьому регіоні, й позбавляє Румунію можливості висувати вимоги щодо Буковини та Трансністрії. Сама УНА-УНСО виправдовувала свої дії захистом українського населення в Придністров’ї від молдавської агресії. До того ж перебування УНСО в ПМР викликало чисельні симпатії місцевого населення до України та створило потужнє проукраїнське лобі.«У Придністров’ї ми захищали українців, - зазначив заступник головного командира УНСО Віктор Мельник, - які там становлять 70 відсотків населення. Коли там були самі лише москалі, це створювало широкий плацдарм для тиску на південь України. Провадилася шалена пропаганда: «Росіяни захищають усіх слов’ян!». Коли ми прийшли в Придністров’я, монополія на захист «усіх слов’ян» зникла. А їхні козачки швидко почали розуміти, що крім «русского духа» є ще й українська сила».
Після такого «вишколу» УНСО стало помітним фактором української політики. За короткий строк УНА-УНСО зуміли знайти фінансування, розбудували чималу матеріальну базу, створили структури в більшості областей України й навіть за кордоном. Після Придністров’я УНА-УНСО розгорнуло жваву видавничу та агітаторську роботу.
Наступним кроком УНА-УНСО для утвердження свого іміджу стала участь у конфлікті в Абзахії. «Ми дуже довго утримувалися від участі у цій війні лише тому, - заявив Дмитро Корчинський, - що бачили - на протилежному боці воюють слов’яни. Слова про слов’янську єдність не є для нас пустим звуком... Росіяни, а не маріонетковий уряд Абхазії, впливали на перебіг подій. Але після того, як ВР Росії прийняла постанову щодо Севастополя, склалася така геополітична ситуація, котра примусила нас втрутитися у цей конфлікт. Стало зрозумілим, що Крим і Абхазія на випадок спалаху конфлікту на півдні України будуть двома фронтами однієї війни. І всі її військові частини, котрі задіяні в Абхазії, а це, насамперед, підрозділи Північно-Кавказького військового округу, а також найманці з усіх країн СНД - одразу ж опиняться в Криму. По суті, це війна за узбережжя Чорного моря, і саме Росія захопила Абхазію. Москва, користуючись перемир’ям, ініціює сепаратистські процеси в Мігрелії і Аджарії, в результаті яких Грузія може втратити вихід до Чорного моря. Те ж саме спостерігаємо і в Криму, де активізувалися антиукраїнські сили. Ось чому УНСО втрутилося і підтримало уряд Грузії у боротьбі проти сепаратистів”.
Після відмови України на прохання Е.Шеварднадзе виступити з миротворчою місією та ввести до Грузії миротворчі сили для примирення цього конфлікту, - продовжує голова політ-референтури УНА, - склалась цікава ситуація, при якій на роль “блакитних шоломів” може претендувати тепер сама Росія. Україна, в результаті, віддає своє місце. Тільки подумати: агресор одночасно виступить під блакитним прапором ООН й отримає право миротворця! Безпрецедентний випадок в світовій практиці!”.