На тему: Партійно-політичний спектр сучасної України. Ліві партії

Що ж до КПУ, то вона була зареєстрована 5 жовтня 1993 року з членством у 120 тис. чоловік. Отримавши свідоцтво про реєстрацію, КПУ розпочала перетягувати кадри з інших лівих партій. Так, значна частина соціалістів строєм ввійшла в Компартію, тим самим послабивши СПУ. Велися навіть розмови про вливання СПУ до структури КПУ. Однак соціалистам вдалося припинити відтік свого членства до Компартії.Окрім цього, комуністи повели ліберальну лінію, на думку керівництва, по відношенню до Уряду, що викликало незадоволення в багатьох низових осередках. Щоб припинити поширення невдоволення серед членства, апарат погодився з статус-кво, який мав радянський марксізм-ленінізм, тобто набір догм та мертвих положень. Відповідно до цього почалися чистки та структурування партії. Так, в листопаді 1993 року був звільнений секретар Скадовського райкому КПУ Л.Качан, котрий через місцеву газету висунув припущення, що Ленін мав деякі хиби 4).

Що ж до, власне, самої ідеології КПУ, то вона обмежується “Платфомою КПУ на виборах до Верховної Ради”. Згідно Платформи, КПУ зможе “протягом 1,5-2 років стабілізувати соціально-економічну і політичну ситуацію в республіці, зупинити падіння виробництва і зубожіння народу, а в наступні 2 роки, при збереженні регулюючої ролі держави, завершити в основному глибші економічні реформи, забезпечити цивілізоване впровадження соціально орієнтованих ринкових відносин, наступальний розвиток економіки і вийти на основні показники життєвого рівня 1990 року”. Для цього комуністи пропонують цілий комплекс економічних, правових та адміністративних заходів:

“- відновлення керованості економіки на основі економічних методів;

- перехід на лімітований розподіл мінімуму товарів першої необхідності;

- забезпечення всім громадянам мінімального прожиткового мінімуму;

- припинення обвальної приватизації;

- припинення спекулятивно-лихварської діяльності посередницьких, комерційних структур;

- вирішити гострі проблеми в базових галузях - енергетиці, вугільній промисловості, металургії;

- забезпечити на ділі пріоритетну увагу до розвитку сільского господарства і всього агропромислового комплексу;

- усунути штучно зведені кордони між країнами СНД;

- надання російській мові (поряд з українською) статусу другої державної мови;

- збереження Рад народних депутатів - виразника демократичних традицій нашого народу”.

Також в Платформі зазначається, що “Компартія послідовно виступає за здійснення своєї програмної мети - відродження на принципово нових і виключно добровільних засадах союзу братніх народів незалежних держав, які утворились на території СРСР”.

Однак найголовнішим в програмі є пункт, що визначає ставлення КПУ до форм власності. “Гарантувати рівноправне функціонування різних форм власності і господарювання на селі, включаючи колективні селянськи та фермерськи господарства - без застосування найманої праці, не допустити примусової “деколективізації” - розгону колгоспів і радгоспів” 5). З вище наведеного бачимо: керівництво Компартії - це нова генерація професійних політиків, які не сприймають архаїчних закликів до класової боротьби, диктатури полетаріату та соціальної революції. “Нові комуністи” є, до певної міри, респектабельними політиками, які, загалом, вписуються до сучасної української політичної системи. Від державної власності КПУ перейшла до “гарантованого рівноправного функціонування різних форм власності”, від революції та класової боротьби до “мирних революційних форм протесту”. Останнє допомогло комуністам на виборах.

На останніх виборах КПУ отримала найбільшу кількість (серед політичних партій) депутатських місць у Верховній Раді. Але очікування реальних дій по “радянизації” суспільства з боку фракції комуністів не виправдилося. Так Н.Бузова пише: “Зигзаги сучасного депутатського реформізму наносять удар по довір’ю народа, котрий покладав надію, що всі соціалісти, комуністи та аграрії в парламенті будуть захищати їх інтереси. Виявилося, що це роблять не всі. Слухаємо декого, й складається таке враження, що вони репрезентують команду Президента, а не ліві сили в парламенті. Через їх лавіювання КПУ, СПУ втрачають авторитет в очах народу” 6). Бездіяльність фракції підкреслили багато партконференцій, що відбулися в регіонах України. Так, В.Іноземцев, один з діячів КПУ, стверджує: “На жаль, до останнього часу робота фракції КПУ в парламенті не давала передумов для оптимізму” 7).