На тему: Партійно-політичний спектр сучасної України. Ліві партії

I. Комуністична партія України. (КПУ)

Комуністична Партія України була заборонена 30 серпня 1991 року постановою Верховної Ради України в зв’язку з причетністю КПУ-КПРС до “серпневого путчу”.

Після заборони КПУ переважна більшість членства відійшла від комуністичних ідей, частина пішла до Соцпартії, інші, більш радикальні партійці, об’єдналися в Союз Комуністів України. Таке становище продовжувалося до середини 1992 року. Економічна криза почала давати знати про себе, частина комуністів активістів низових ланок в спілці з СПУ та СКУ розпочали кампанію по реабілітації КПУ-КПРС. На кінець 1992-початок 1993 року вже активно діяли пункти перереєстрації членів КПУ та збору підписів за відновлення КПУ.

Фундаторами майбутньої КПУ виступили такі відомі постаті як Борис Олійник, Євген Мармазов та Олександр Коцюба, посильну допомогу в цій справі надавав колишній перший секретар КПУ Станіслав Гуренко. Їхній авторитет допоміг комуністам в справі зняття заборони на КПУ.

Ще в грудні 1992-січні 1993 рр. почали виникати територіальні організції КПУ та скликатися регіональні конференції. Розгорнулося підготовка до Всеукраїнської Конференції комуністів України.

6 березня 1993 року відбулася зазначена Всеукраїнська конференція комуністів. Конференція проходила в Донецьку, на ній були присутні делегати від усіх регіонів України. Зібрання прийняло низку заяв та звернень, серед них: рішення про розбудову структур партії, заяву за відміну “неконстуційного та недемократичного рішення Верховної Ради про заборону КПУ”, заяву з приводу економічного стану в україні та вимогу про денонсацію Біловежських угод й негайне відновлення СРСР. Ці заяви повністю відповідали духу конференції, де переважну більшість складали представники Союзу Комуністів України.

Соціалісти, які з прихильністю поставилися до відродження КПУ, все ж виразили свою незгоду з проголошенням Компартії України складовою частиною КПРС и закликами про негайне відновлення СРСР. “Така позиція, - підкреслюється в документі, - не тільки не реалістічна в даній ситуації, але й небезпечна, оскільки може призвести до розгрому антикомуністичними силами всіх організацій соціалістичної орієнтації” 1).

Це прекрасно зрозуміли апаратні працівники, які мали на меті не відновлення КПРС чи СРСР, а створення сили, яка здатна посадити їх у владні крісла в Києві. Тому, використовуючи свої професійні навички в апаратних іграх, нові керівники усунули від керівництва лідерів Союзу Комуністів та більш радикальних активістів. Створивши апаратну вертикаль, нове керівництво КПУ зуміло поставити своїх людей на всіх ланках, що допомогло вже в найближчий час скликати з’їзд КПУ, який пройшов без ексцесів.

14 травня 1993 року Президія Верховної Ради відмінила своє рішення про заборону КПУ-КПРС від 30 серпня 1991 року.

Вже в середині червня 1993 р. в Донецьку відбувся I (ХХIХ) з’їзд Компартії. В палаці культури зібралося 550 делегатів з усіх областей України. Хоча з’їзд проходив у кращих традиціях минулих часів (одноголосне голосування, співання “Інтернаціоналу” і т. ін.) все ж він приніс одну неспадіванку. Оглядачі напередодні одноголосно вказували, що головою КПУ стане Олександр Коцюба, який виявляв неабиякий ентузіазм. Однак з’їзд обрав на посаду секретаря маловідомого широкому загалу Петра Симоненка. В минулому другий секретар (по ідеології) Донецької обласної організації, здібний організатор, П.Симоненко виринув після Всеукраїнської конференції комуністів.

Після з’їзду П.Симоненко заявив пресі, що 30% населення підтримує відновлену КПУ 2). Це було майже правдою, оскільки економічна криза увійшла у нову фазу.

17 липня в Києві відбувся Пленум ЦК КПУ - перший робочий Пленум після відновленого з’їзду. Обговорювалася низка організаційних питань. Зокрема, про перереєстрацію членів партії. Також вирішено заснувати друкований орган - газету “Комуніст” 3).

Така оперативність допомогла комуністам за короткий час зібрати рекордне число членів партії - 120 тисяч чоловік. Однак тут потрібно зазначити, що КПУ під час реєстрації використала списки членів Союзу Комуністів, який допомагав КПУ у відновленні структур, але після того, як члени СКУ були усунуті від керівництва відновленою КПУ, Т.Яброва, голова СКУ, звинуватила керівництво КПУ в ревізіонізмі та опортунизмі. Це, в свою чергу, призвело до відходу з КПУ активістів СКУ та активних “радянських” патріотів. Розколу не відбулося, але в Україні почали виникати в масовому порядку комуністичні партії різного спрямування та тенденцій.