Формування ліберальних ідей у політологічній спадщині М.П. Драгоманова

Сприймаючи політичну реальність свого часу крізь призму переможного поступу національного руху, розуміючи безперспек¬тивність багатонаціональних імперських держав. Драгоманов сві¬домо робив вибір на користь федералістської моделі організації по¬літичних сил та устрою держави.

1.2 Проблема співвідношення державного управління і місцевого самоврядування

У державно-правовій концепції Драгоманова найпомітніше місце посідали проблеми місцевого самоврядування, звичайно, по¬ряд із його розробками проблем політичної свободи та спробами виробити федеративну програму для України, Росії, а також усієї Східної Європи. Розвиток місцевого самоврядування був для вче¬ного складовою частиною забезпечення політичної свободи. Пи¬тання місцевого самоврядування входили до політичних проектів Драгоманова як їх організаційно-адміністративна основа, як ба¬зисний рівень діяльності демократичної федеративної держави. Розглядаючи цю частину драгомановської теоретичної спадщини, виділимо кілька її важливих складових. Це, передовсім, погляд уче¬ного на сутність місцевого самоврядування, його аналіз історич¬них та сучасних аспектів становища органів місцевого самовряду¬вання в політичній системі суспільства загалом, у системі політичних інститутів зокрема, а також його спроби виділити основні законо¬мірності розвитку місцевого самоврядування в Європі, Північній Америці, у країнах Східної Європи та віднайти засоби до актуалі¬зації історичного досвіду в умовах Російської та Австро-Угорської імперій. Нарешті, важливі намагання Драгоманова виробити ефек¬тивну модель місцевого самоврядування. Оптимальність цієї тео¬ретичної моделі дослідник переважно оцінював з точки зору інте¬ресів української нації, як вони поставали в його розумінні.[35,98].

Принципові проблеми місцевого самоврядування

Перш за все, Драгоманов розумів, що самоврядування не є са¬модостатньою системою, а важливою складовою Інститутів по¬літичного суспільства. Воно особливо важливе тим, що в ньому безпосередньо перетинаються інтереси та запити громадян, корпо¬ративних об'єднань, громадських асоціацій, з одного боку, та пот¬реби й інтереси суспільства, нації, держави, з іншого. На його дум¬ку, самоврядування відігравало декілька важливих функцій: інституту виявлення і впровадження громадських ініціатив "на міс¬цях'; організатора господарського і культурного життя певних громад, нарешті, представника цих громадянських об'єднань і меш¬канців певних територій перед державними органами влади. Він слушно нагадував, що в будь-яких практичних діях або в теоретич¬них розрахунках "'не повинно бути (та й не може бути) забуто, що самоврядування є лише форма, яка повинна бути наповнена реаль¬ним змістом: задоволенням потреб населення, економічних і куль¬турних" [14,401].Критерієм оцінки становища самоврядування територіальних і національно-територіальних громад у системі державного управ¬ління, для нього був ступінь централізації управління в тій чи іншій державі. Створення ефективної системи державного управ¬ління, активне залучення до нього громадян, протидію надмірно¬му розростанню бюрократичного апарату і породженим цим про¬цесом явищам адміністративної сваволі, корупції тощо він бачив у неухильному розширенні компетенції та відповідальності органів місцевого самоврядування. Важливо було враховувати особливос¬ті самоврядної території при організації діяльності місцевих орга¬нів влади. Визначальними рисами організації системи місцевого самоврядування вчений уважав насамперед економічний характер території, національно-етнічний склад населення, його політичні, соціальні та культурні традиції, у тому числі історичний досвід (або його відсутність) традицій самоврядування. При цьому Драгоманов наполягав, що органи місцевого самоврядування повинні не¬сти відповідальність за свої дії саме перед населенням, яке їх обирає та забезпечує необхідними фінансовими, матеріальними та мораль¬ними засобами [10,13].

Для майбутньої дієвої організації самоврядування необхідно було теоретично розв'язати питання про обсяг компетенції орга¬нів та інститутів місцевого самоврядування, відмежувавши її від сфери відповідальності та повноважень інститутів державного уп¬равління в центрі і на місцях. При цьому, вважав Драгоманов, як розміри держави, так і форми її політичного режиму є другоряд¬ними чинниками політичної організації суспільства. "Взагалі сутність питання про централізацію, бюрократію і децентралізацію та самоврядування не у тім, де буде центр і наскільки велика територі¬альна округа, що йому підлягає, - наголошує він, - а в тому, на¬скільки велике коло дій громад, міських та обласних земських ус¬танов і їх самостійність відносно центральних адміністративних осіб і відомств, де би вони не знаходились. Надмірна ж централізація та бюрократизм з їх шкідливими наслідками можуть так само зручно розвиватися та існувати як у маленькій, так і у великій державі, при близькому, як і при далекому центрі [5,216].

Незмінно чітко Драгоманов висловлював застереження щодо того юридичне та інституційно закріпленого мінімуму національ¬ної свободи, без якого українські інтереси не могли бути забезпечені в умовах пореволюційної чи реформованої Росії. Щодо завдань цього прогнозованого ним етапу, політичні вимоги Драгоманова вирізняються чіткістю формулювань і не суперечливістю як у його ранніх, так і в пізніших працях. З особливою ясністю ці застережен¬ня були висловлені у "Вільній Спілці": "З вищезгаданих принципів політичного перетворення Росії повинні вважатися особливо важ¬ливими: