Формування ліберальних ідей у політологічній спадщині М.П. Драгоманова

Драгоманову належить певний пріоритет теоретичного обґрунтування геополітичних парадигм української зовнішньої політики. Значення, переваги та недоліки драгомановської теоретичної спадщини важко оцінити без урахування ідеологічних перспектив його світогляду, його ролі ідеолога українського визвольного руху, впливового теоретика та публіциста ліберальної та демократичної опозиції в Росії, ініціатора програмних національно – демократичних і соціалістичних течій східноєвропейських народів. По – перше, від знаючи важливість спадщини Драгоманова – ідеолога, наголосимо, що вважаємо методологічно необґрунтованими спроби ототожнення його світогляду з будь – якою чітко визначеною ідеологічною демократичною чи, тим більше, окремою партійною доктриною. Драгоманов тяжів до пошуків синтетичної моделі політичного та суспільного розвитку, для створення якої творчо використовував і поєднував елементи, принципи, ідеологеми та міфи ліберальної, демократичної, націоналістичної та соціалістичної ідеологій. По – друге, вчений і громадський діяч виступав ініціатором громадської та політичної організації, інструлізації українського руху, національно – партійного поділу всеросійської опозиції, особисто схилявся до позиції не поза – а, над партійності, тим самим звільняючи ідеологічний простір для теоретичних узагальнень, програмних експериментів і формування нових політичних об’єднань на широкий соціальний, етнонаціональний та ідейній основі.

На наш погляд, Драгоманов як теоретик та ідеолог у своєму розвитку проходив такі основні етапи. У ранні роки, до вступу в ,,Стару Київську Громаду”, в його світогляді переважали риси регіонального ,,малоруського” патріота, який головним чином переймався ідеалами, настроями та сподіваннями всеросійського лібералізму та демократизму. У 1860-х першій половині 1870 – х років світобачення Драгоманова схиляється в бік все більшої соціальної та національної радикалізації його поглядів, він переймає на себе естафету програмних розробок від старшого покоління українських діячів 1840-1850-х рр.. У перші роки еміграції учений і громадський діяч експериментує з анархо – федералізмом і соціалістичним радикалізмом. А з початку 1880-х рр. він усе більш упевнено змінює акценти у своїх працях на синтез політичних концепцій європейського лібералізму та соціального демократизму, осмислюючи їх з українського погляду, з точки зору інтересів спільної визвольної боротьби бездержавних націй Східної Європи. При цьому Драгоманов намагається реалістично враховувати історичні, політичні, соціальні та культурні обставини Російської та Австро – Угорської імперії, міжнародної ситуації, що склалась. Останні роки життя, з кінця 80-х рр. ХІХ ст., він намагався запропонувати вітчизняному загалові власну версію нової політичної програми, що спиралась на ідеї національного демократизму, була суттєво доповнена елементами соціальних доктрин західноєвропейського радикалізму, збагачена досвідом, здобутим Драгомановим за попередні десятиріччя своєї наукової, літературної і громадсько – політичної діяльності.

Безсумнівно, Драгоманов посідає цілком самобутнє, визначальне місце у розвитку українських демократичних традицій політичної думки. Він пропонував і відстоював план формування української політичної нації, який розробляв на засадах громадянського суспільства, на основі широкого розвитку місцевого та регіонального самоврядування, на принципах всебічного забезпечення прав людини і громадянина. Ідеї Драгоманова вплинули і на поступ російської ліберальної думки . Зокрема, вони були помітним явищем у рамках федералістської традиції політичної думки в Росії, у розвитку конституціоналізму, уявлень про цінності та інститути політичної свободи.Явищем, яке не варто ігнорувати або применшувати його значення, були ідеї Драгоманова і в регіональному – східноєвропейському вимірі. Він став одним із впливових, авторитетних теоретиків національної демократії, яка все голосніше заявляла про себе як нова впливова політична течія та масова ідеологія. Насамкінець, він виступив захисником інтересів поневолених, бездержавних націй Східної Європи, звертаючись зі своїм творами та ініціативами до громадської думки, наукової та політичної еліти західноєвропейських країн.

Відзначаючи науково – теоретичний потенціал, сильні сторони творчого добутку Драгоманова, треба зазначити, що його спрямованість на вирішення проблем поточної політики, прагнення знайти розв’язання глибинних проблем свого часу проводили не тільки до реалістичності та конкретності мислення Драгоманова - політика.

Спадщина вченого залишає також чимало ,,відкритих питань”, зокрема, про співвідношення завдань суспільного розвитку і державних інтересів, про роль і значення колективних та індивідуальних прав, про межі прагматизму і сенс політичного романтизму. Ці та інші питання дозволяють поколінням дослідників і зацікавленим читачам драгомановської наукової спадщини оцінювати його ідеї та думки в нових історичних і політичних умовах, у духовно культурному кліматі наступних епох, пропонуючи власні відповіді на ці питання. Певні його концептуальні положення зберігають актуальність і потенціал розвитку.

Список використаних джерел

1.Бурбан В. Чудацькі думки про українську національну справу//Дзеркало тижня. – 2001.- №38.