Формування ліберальних ідей у політологічній спадщині М.П. Драгоманова

... Прочитайте або перечитайте ,,Чудацькі думки про українську національну справу” і ви відчуєте, що висловленні понад століття тому, вони пульсують живим потужним струменем і нині. Їх можна схвалювати або засуджувати, але ніхто не залишиться байдужим. Прочитайте, не відкладаючи, за давньою ,,чухраїнською” звичкою, на завтра – можливо, обізнаність з ідеями великого українського мислителя допоможе уникнути багатьох помилок уже сьогодні.

Висновки

Михайло Драгоманов залишив значну наукову, науково – популярну та публіцистичну спадщину, в якій аналізував явища політичного життя, оцінював історичні події, висловлював прогнози щодо майбутнього. Розмаїття його наукових зацікавлень, глибока ерудованість і багатий життєвий досвід разом з активною суспільною діяльністю надають особливу вагомість драгомановському творчому добутку.Драгоманов відзначив історичну мінливість і минучість соціальних і політичних форм організації суспільного, державного устрою. Саме розвиток людської особливості, за Драгомановим, її прагнень та інтересів виступав рушійною силою, яка визначала характер різних епох і народів, розвиток світової цивілізації. Відтак, первинним у політичних ідеях Драгоманова був антропоцентризм, розуміння досвіду історії та сучасних процесів під кутом зору задоволення прагнень і потреб людини. Драгоманівським поглядам виразно притаманний гуманізм, віра у можливості духовного вдосконалення людини, у творчій розвиток і культурний прогрес суспільства. Відповідно до цих засад він підходив до розв'язання проблем соціального, економічного та політичного поступу як окремих народів, так і людства в цілому. Драгоманов протистояв сучасному йому суспільству станових і соціальних привілеїв, політичної дискримінації ідеали демократичного, динамічного суспільства, заснованого на засадах розуму, солідарності, взаємодопомоги та спрямованості до ,,інтегрального” розвитку. Наголос на творчому потенціалі людини, на соціально – перетворюючій діяльності розумних, відповідальних індивідів відзначав його проекти суспільної організації, формував критерії, на основі яких учений аналізував минулі і сучасні йому форми суспільного життя. Його була притаманна відданість ідеї верховенства права та розвитку правових відносин як гарантії демократичності, поступовості соціального розвитку. Не буде перебільшенням твердити, що Драгоманов одним із перших в українських та російських суспільно – політичний думці в теоретичному плані і в розробці політичної стратегії тяжів до ідеалів розвитку громадянського суспільства. В його розумінні суспільство мало складатися з вільних, економічно і соціально забезпечених індивідів, діяти на основі громадської ініціативи та асоціації, поєднання приватних і колективних інтересів та розв'язання суперечностей і конфліктів між ними на засадах взаємоповаги, діалогу та компромісів, пошуку спільних цілей і завдань.

З драгомановськими уявленнями про суспільну організацію пов’язана його концепція національності, народу, нації. За Драгомановим для індивіда важливе творення духовних і матеріальних цінностей у рамках свого національного суспільства, повноцінна участь у його діяльності, служіння його інтересам. Без національного колективу неможливо уявити входження людини в людство, його виживання та розвиток, підкреслював Драгоманов. Для нації обов'язковим виступає плекання особистості, задоволення спільних інтересів своїх спів племінників, боротьба за гідне місце у світі, в культурному, суспільному, політичному та економічному житті людства. Людство виступало у Драгоманова як надбудова, завершення розвитку універсальної ієрархії соціальних та етнонаціональних структур, в яких проходить життя людей, їх соціалізація та діяльність, від первинної громади – асоціації, через націю до всесвітньої цивілізації.

Його бажання знайти вирішення проблеми задоволення національних потреб і гармонізації міжнаціональних стосунків відповідало нагальній необхідності пошуку засобів подолання конфліктів, значення і масштабність яких він оцінював правильно.

Драгомановський европоцентризм був своєрідним критерієм вивчення вітчизняної історії та прогнозування національно - політичних процесів у контексті розвитку європейської цивілізації. Відстоюючи унікальну роль національного в житті окремої людини, значення національної самоорганізації, Драгоманов виступив одним із справжніх українських будителів, практичним діячем відродження України, захисником прав та інтересів інших ,,недержавних” націй східної Європи. Йому належить чимала заслуга в політизації національного руху, у формуванні його нової ідеології, визначенні стратегічних і тактичних завдань, у творенні відповідної організаційної мережі. Політичний реалізм доречний наголос на розробці автономістсько – федеративної програми майбутнього України, Росії та Східної Європи як першочергового завдання українського руху Драгоманову належать.

Інерційного переважання програми автономної України як стратегічної мети національного руху. Йому все – таки належить справжня честь бути одним із найбільш плідних і послідовних політичних теоретиків вітчизняної суспільно – політичної думки ХІХ ст. Його конституційні нариси, політичні проекти, пропозиції забезпечення демократичної діяльності свободи, пріоритетності прав людини залишаються не тільки історіографічним явищем, але й, до певної міри, актуальним теоретичним надбанням суспільно – політичної думки України.Саме Драгоманов одним із перших серед вітчизняних суспільно – політичних діячів замислювався над питаннями міжнародної політики, її значенням для втілення у життя українських національних інтересів. Він аналізував можливості використання українцями різних, у тому числі конфліктних міжнародних політичних ситуацій для внесення українського питання до порядку денного загальноєвропейської політики. Драгоманов був не лише своєрідним ,,послом” українського народу в Західній Європі, авторитетним представником національної науки, журналістики, літератури та культури. Йому довелось два десятиріччя представляти перед європейськими народами національну політичну думку, доводити до їх відома погляди діячів українського руху, бути ,,рупором” національних устремлінь, першим постійним пропагандистом ,,української справи” як такої, що потребує й заслуговує на загальноєвропейську увагу.