Віртуальні революції: використання віртуальних об’єктів при зміні влади

• наявність інтенсивних інформаційних потоків усередині країни;

• підтримка цих потоків міжнародними, котрі в ряді випадків створюють як тиск на владу, так і замінюють за впливом внутрішні інформаційні потоки, коли тим чиняться перешкоди;

• поступова відмова влади від продовження боротьби під міжнародним тиском чи за рахунок сегментації влади на тих, хто готовий і хто не готовий підтримувати соціальні зміни;

• активна, енергійна політична сила усередині країни – як правило, ресурсно підтримувана ззовні, що прагне вступити в резонанс із усім суспільством;

• готовність суспільства сприйняти нову віртуальну картину світу, що аж ніяк не завжди пов’язується з матеріальними нестатками.

Усі ці компоненти утримують конфронтаційну картину світу, поступово переносячи конфлікт з віртуального простору в простір реальності. В цій ситуації спротив влади в реальному просторі стає недоречним, якщо перемоги вже досягнуто у просторі віртуальному.

При цьому варто забезпечити перехід між віртуальностями, як це було, наприклад, у Грузії-2003: диктатор – екс-диктатор, опозиціонер – президент. Утворюється ланцюжок переходів, де інший учасник ланцюжка може зміститися на сходинку далі, якщо перший учасник звільняє йому місце, сам зміщуючись на наступну сходинку:

Тут варто бути точнішим і пам’ятати, що віртуальний ярлик диктатора чи корупціонера також вимагає певного ресурсу для його приклеювання й утримання. Що потрібно для утримання такої віртуальної структури? Це ціла низка дій:

• ярлик „диктора/корупціонера” починає підтримуватися як усередині країни, так і за її межами;

• він постійно повинен підкріплюватися новими прикладами;

• негативні характеристики повинні підсилюватися, оскільки відбувається звикання масової свідомості до певного порога;

• оточення, діти також починають функціонувати як приклад (наприклад, діти С. Хусейна);

• збільшується кількість „звинувачів” з боку міжнародних кіл, що завжди трактуються масовою свідомістю як об’єктивніші;

• паралельно вивищується постать „небесної чистоти” опозиціонера, що починає набирати очки вже від самої критики іншого навіть без будь-яких власних дій.

Віртуальний об’єкт виступає в ролі своєрідного тарана, спрямованого на руйнування владної структури. Сильними його сторонами в цій ролі є те, що його важко спростувати, оскільки це об’єкт міфологічний, тобто його неможливо перевірити принципово: його сила – в іншій площині. Можемо перелічити низку таких підсилювачів:

• вдале вербальне формулювання: наприклад, модель „маємо те, що маємо” Л. Кравчука, що, у свою чергу, дозволяє інтерпретувати дійсність;• вдала метафорична форма: наприклад, означення „вісь зла” чи „імперія зла”, застосовані США в різні періоди історії;

• вдала когнітивна форма: як показують дослідження П. Бойєра та інших фахівців у галузі когнітивних наук, не всі символи однаково проходять крізь когнітивні фільтри, деякі легше пригадуються, отже будуть придатнішими для подальшої трансляції.

У цих випадках віртуальний об’єкт втрачає свій зв’язок з тим, що є усього лиш корелятом реальності; для масової свідомості він сам стає реальністю. Реальність же відрізняється від свого корелята тим, що не підлягає перевірці як така, оскільки вже за визначенням є правильною.