Віртуальні революції: використання віртуальних об’єктів при зміні влади

Віртуальні об’єкти активно використовуються з метою стабілізації соціальної системи. Зокрема, християнство, як і будь-яка інша релігія, компенсує неадекватності соціальної реальності різного роду віртуальними конструкціями (наприклад, винагородою у потойбічному житті). Теорія менеджменту терору (terror management theory), яка виникла в наші часи, намагається визначити механізми, що дозволяють людині зберігати осмислене існування в дуже складному світі, оскільки людина, на відміну від тварини, може дивитися й у майбутнє.

Теорія менеджменту терору Дж. Грінберга та ін. вбачає основне джерело людської тривоги в страхові смерті. Цей страх може знижуватися через підключення чи то до моделі світу, властивій певній культурі, чи то до високої самооцінки, що блокує думки про смерть. Експерименти свідчать, що люди з високою самооцінкою менш болісно реагують на подразники, пов’язані зі смертю. Нагадування людям про їхню смертність має породжувати у відповідь потребу в самооцінці та в підключенні до культурної моделі світу.

Культура як соціальна конструкція сприяє максималізації стабільності даного варіанту світу, оскільки починають діяти такі правила:

• культурні моделі світу дають людині значення і стабільність в межах нестабільного і непередбачуваного світу;

• культура дає людині почуття цінності й самооцінки, якщо ця людина дотримується правил, властивих певному суспільству;

• культурні моделі пропонують символічне безсмертя (у дітях, книгах, результатах праці тощо).

Ш. Соломон, один з авторів цієї теорії, в інтерв’ю журналові „Psychology Today” пояснює реагування на носіїв інших культурних зразків: „Теорія менеджменту терору цікавиться й тим, чому людям важко бути з тими, хто є іншим. Якщо культура виконує функцію заперечення смерті, то люди, інші за культурною традицією, підривають наш захист проти страху смерті. Ми відкидаємо цю групу як породження пекла. Найбільш м’якою формою стає зниження загрози, що ми її відчуваємо з боку альтернативної картини світу. Ми також можемо спробувати переконати інших відмовитися від їхніх ідей і прийняти наші, як це роблять місіонери. Без будь-якого жалю ми можемо убити культурно інших, аби довести, що наш шлях найліпший. Для радикального ісламу, уособлюваного Усамою бен Ладеном, Захід є злом і підлягає знищенню. З іншого боку, президент Джордж Буш оголосив цей конфлікт хрестовим походом, визначаючи, що наш Бог кращий за їхнього” [1].

Цікаво, що це культурне зіткнення дуже нагадує зіткнення між Радянським Союзом і США часів „холодної війни”. Тоді одна сторона вбачала можливість свого розвитку тільки за умови знищення таких же можливостей для іншої. Якщо Р. Рейган говорив про „імперію зла”, то з радянського боку ми чули про „оскал американських імперіалістів” (вони ж „палії війни”). Справедливість власної позиції обидві сторони не брали під сумнів.

Потужні пропагандистські системи СРСР і Китаю демонстрували процеси стабілізації через віртуалізацію, коли тиражували віртуальні зразки правильної поведінки і героїки. У якості „м’якої сили” практично до того ж вдається і західна система, спрямовуючи зусилля на втримання власної моделі світу. При цьому, володіючи найпотужнішими на сьогодні „машинами” для створення картини світу за допомогою масової культури, США мають можливість поширювати свою картину світу далеко за свої межі. Американська масова культура реально витісняє будь-яку іншу.

Не менш активно віртуальні об’єкти використовуються для дестабілізації системи. Дестабілізація як процес не стала ще об’єктом достатньої дослідницької уваги. Так, В. Серебрянников підкреслює: „Теорію соціального вибуху досить слабко розроблено, особливо щодо сучасного періоду” [2]. Л. Ніковська бачить схему розгортання соціального вибуху в такому вигляді [3]:

• наростання труднощів, що приводить до ситуації, коли стає неможливою одночасна протидія натискові проблем , що потребують вирішення ;

• вихід з ладу існуючого механізму узгодження і прийняття рішень;

• утрата багатьма людьми й організаціями спроможності діяти відповідно до своїх цілей і функцій.

Ці характеристики нагадують поступове наростання хаосу, що потім може вилитися в істотні соціальні зміни.

Цікаво, що І. Пантін пов’язує соціальний вибух не стільки з економічними чи соціальними умовами, скільки з психологічною детермінантою: „Соціальний вибух пов’язаний з характером переживань масою населення змін, нових ситуацій, труднощів, з характером реакції на них” [4]. Він підкреслює, що рік французької революції був найблагополучнішим в економічному відношенні. Хлібні труднощі в Росії відчувалися вже 1916 року. Віртуальна складова, без сумніву, грунтується на відзначеній вище психологічній детермінанті.