Віртуальні революції: використання віртуальних об’єктів при зміні влади

Інтернет створює віртуальність нового типу, максимально індивідуалізовану (демасифіковану) як за одержанням інформації, як за її пошуком, так і за її сприйняттям, оскільки він, як і книга, дає можливість особі доповнювати її відповідно до власних стереотипів. Книжкового героя, на відміну від героя кіно чи телебачення, одержувач інформації міг візуалювати так, як хотів сам. Інтернет повторює цей досвід, тільки на інших рівнях.

Тероризм максимально скористався можливостями цього нового типу віртуалізації дійсності, де, до речі, у справі рекрутування нових бійців активно експлуатується варіант використання „м’якої сили”. Веб-сайти терористичних організацій зорієнтовані на три види аудиторії: існуючі і потенційні прибічники, міжнародна громадська думка, населення ворожих країн [16].

Цікаві дані щодо розподілу оптимістів/песимістів серед аудиторії російського Інтернету. Там оптимісти складають 68 %, у той час як серед усього населення – тільки 27 %. Це важлива характеристика, оскільки, як правило, оптиміст сам будує своє життя, а не чекає чиєїсь допомоги. Перед нами, можна вважати, одночасно постають дві різні картини світу. Виходить, картина світу користувача Інтернету значно оптимістичніша.

До речі, специфічна роль „Аль Джазіри” ґрунтується на нових саме для арабського світу можливостях іншого засобу – телебачення. Ідеологічний підтекст функціонування цього супутникового каналу можна знайти в інтерв’ю з творцем документального фільму про нього Дж. Нуджемом [18]. „Аль Джазіра” подається як єдиний засіб інформації, яким користується (і пишається) кожен араб. Це що стосується поширеності. Щодо ж картини світу, присутньої там, то вона задається як „остання база арабського націоналізму”. При цьому й сама „Аль Джазіра” піддається тискові з боку США: держсекретар К. Пауелл звернувся до уряду Катару щодо цього супутникового каналу [19]. США були обурені рішенням ВВС показати кадри з американським військовополоненим, раніш оприлюднені „Аль Джазірою”. Усе це відбувається на тлі скандалу з фотографіями, де американські солдати явно катують іракських бранців. Рейтерс процитували одного з редакторів арабської газети: „Визволителі гірші за диктаторів” [20].

Освіта і культура створюють довгострокові картини світу. ЗМІ працюють над короткочасними. Вони інтерпретують сьогоднішні події, тоді як освіта і культура працюють на рівні метаправил, які й дозволяють давати подібні інтерпретації. Освіта і культура – це віртуальний простір, ЗМІ – інформаційний.У кризових ситуаціях швидкість інтерпретацій повинна збігатися або навіть випереджати швидкість реальних трансформацій. Як правило, відбувається навпаки: утворюється запізнення, в результаті чого реальне середовище змінюється швидше, ніж середовище інформаційне. Розрив у швидкості заповнюють чутки – їх виникнення завжди активізується в подібні періоди.

Д. Ронфельдт свого часу запропонував типологію нестабільності, що включає три типи [21]:

• спорадична нестабільність, коли безпорядки виникають у відповідь на поточні події, але залишаються відносно ізольованими і не становлять небезпеки для політичної системи;

• системна нестабільність, коли безпорядки поширюються, розхитуючи основи правлячих інститутів, що може призводити до колапсу, конституційної кризи, військового путчу;

• еволюційна нестабільність, коли суспільство не може перейти до нової системи, коли воно фіксується на існуючому стані, застрягши на процесі переходу.

Кожен з цих типів нестабільності повинен теоретично спиратися на свій варіант віртуальності. Наприклад, колишній Радянський Союз знав випадки спорадичної нестабільності (заворушення в Новочеркаську, ця віртуальність була відповіддю на брак продовольства, спрямованою проти влади місцевого рівня). Системна нестабільність, введена (чи підхоплена) перебудовою, створила віртуальність, що цілком конфліктувала з домінуючою на той момент, де всі головні символічні цінності було цілком перекреслено. Це, природно, призвело до зовсім іншої системи влади.

Еволюційна нестабільність характерна для сьогоднішньої України (і в меншій мірі для Росії), коли суспільство прагне вийти на новий стан. У цьому випадку конфлікт двох віртуальностей – домінуючої та опозиційної – відбувається, в основному, у віртуальній площині.

Нестабільність є матеріальним вираженням конфлікту у віртуальному просторі. Сильний гравець спочатку змінює домінування в ньому, потім переходить до простору реальності. Процес переходу від одного домінування до іншого супроводжується різного рівня безпорядками, що продемонстрував, серед інших, розвиток подій у Чехословаччині, Румунії та Китаї. Сумарно модель успішного впливу в цих випадках, а також у низці інших, включаючи розпад колишнього Радянського Союзу та Грузію-2003, складається з таких компонентів: