Віртуальні революції: використання віртуальних об’єктів при зміні влади

Чехословаччина

Жертвою став студент М. Шмід, який загинув у результаті застосування сили поліцією при розгоні демонстрацій. Ці протести відбувалися в Празі 17 листопада 1989 року. Однак ключова подія була постановочною. Студент не тільки реально не загинув, але навіть, як з’ясувалося, був співробітником секретної поліції [8]. Вона й організувала ці протести, щоб змусити комуністичне керівництво країни піти з політичної арени.

Жертва виявилася вмонтованою в студентські протести, закриваючи можливість для влади вийти на нові варіанти боротьби з демонстраціями. Жертва виступає в ролі певного блокатора подібних майбутніх дій. У символічній (віртуальній) площині це стає закріпленням віртуальної конструкції, що вводиться, наприклад, для позначення влади як „диктаторського режиму”, не здатного демократизуватися.

Румунія

У ролі жертви виявився угорський проповідник Л. Текеш. Його арешт здетонував події в Тимішоарі. Священика часто відвідував другий секретар посольства США в Бухаресті Д. Керрі [9]. Фільм німецьких документалістів „Шах і мат” і подальше обговорення його в угорській та румунській пресі показали, що в цьому випадку працювали спільно американські і радянські спецслужби, оскільки навчання відбувалося в таборах на теренах Угорщини. Там підготували кілька десятків тисяч „професійних протестуючих”.

Боротьба з демонстрантами на наступному витку подій паралізувала владу. Н. Чаушеску професійно „рятують” – назустріч його загибелі. Рятують ті, хто його відразу ж і розстрілює. При цьому влада в Тимішоарі діє неадекватно, відмовляючись навіть просто погодитися з вимогами маніфестантів. Усе це закріплює уявлення про владу як про „диктаторський режим”, оскільки вона з усіх сил демонструвала закритість.

Китай

Китайські події стали застереженням для М. Горбачова, як заявляв А. Грачов, котрого цитує історик холодної війни М. Уолкер [10].Китайські події, ймовірно, стали винятком з правила через дві причини:

• вони одержали надпотужне висвітлення, оскільки тоді, у переддень візиту М. Горбачова, в Пекіні зібралося багато журналістів;

• студенти спочатку перебували на площі законно (або майже законно) у зв’язку зі смертю 15 квітня партфункціонера, колишнього генсека КПК Ху Яобана.

18 квітня, через три дні після смерті Ху Яобана, студенти рухаються до центру Пекіна. 20 квітня влада вперше застосовує силу, аби відтіснити студентів від урядової резиденції. 22 квітня відбувається похорон. Студенти передають петицію, вимагаючи зустрічі з прем’єром Держради Лі Пеном. 15 – 18 травня відбувався візит М. Горбачова. До цього на площі облаштовується наметове містечко. 13 травня кілька сотень студентів почали голодування. 20 травня запроваджується воєнний стан у деяких районах Пекіна. 30 травня студенти на площі Тяньаньмень споруджують десятиметрову статую „Богині Демократії”. 4 червня уночі війська розганяють студентів, стріляючи в них.

По суті, Китай уперше зіштовхнувся з некерованою ситуацією, що активно висвітлювалася ЗМІ багатьох країн. Усе це відбувалося на тлі боротьби за владу в самій КПК. В результаті з 28 квітня газети, телебачення і радіо стали висвітлювати те, що відбувалося на площі, чого не було раніше. (Десятигодинна студентська демонстрація 27 квітня майже не висвітлювалася) [11].

4 травня – ювілейна дата в Китаї, пов’язана з рухом 1919 року. Тому студентські демонстрації в цей день привернули увагу багатьох глядачів. Уперше до демонстрантів приєдналися журналісти з власними гаслами. Вони вимагали права „говорити правду”. Вихід журналістів сприяв залученню до протестів інтелігенції.

Уроки висвітлення подій у Пекіні вплинули на наступне висвітлення подій у Східній Європі, Перській затоці та в Радянському Союзі [12]. Наприклад, американські медіа пропонували китайським студентам у США інтерпретувати події.