Віртуальні революції: використання віртуальних об’єктів при зміні влади

Варто визнати значну роль у розвитку подій як самих студентських виступів, так і їхнього висвітлення. Тобто роль інформаційного і віртуального просторів була не менш значною, ніж роль подій реального простору. З 28 квітня по 20 травня – часу введення воєнного стану, преса публікувала статті про студентський рух та його вимоги. Можна зробити такий висновок: висвітлення стає неодмінним елементом самої події. Немає висвітлення, немає й події. Тут діє видозмінене правило Й. Сталіна: замість великої думки „не важливо, як голосують, важливо, як лічать” починає діяти інша велика думка – „не важливо, як роблять, важливо, як висвітлюють”.

17 і 18 травня на вулиці Пекіна вийшли вже мільйонні демонстрації на підтримку студентів. І до управління ситуацією приходять прихильники твердої лінії. Ситуація завершується запровадженням воєнного стану, завдяки чому відновлюється статус-кво. Відбулася не зміна системи, а перегрупування владної еліти, що дозволило шляхом застосування насилля зберегти владу.

Студентські демонстрації типові для такого роду соціальних змін. Вони відбувалися в Німеччині, Ірані, Гаїті, Україні – якщо пригадати тільки невелику частину з них. Студенти взагалі символізують нову віртуальну картинку, оскільки вже за означенням вони є представниками майбутнього. Одночасно вони й представники всіх суспільних класів, а відтак гальванізуюють усе суспільство. Будь-які їхні дії завжди привертатимуть увагу. Таке центральне становище студентства завжди може потрапляти в резонанс із усім суспільством.

У підсумку варто підкреслити, що соціальні зміни є періодами інтенсивного виникнення віртуальностей. Багато в чому це пов’язується з тим, що потрібно блокувати реальність, не даючи як протестуючим, так і глядачам виходити за межі чітко окресленого віртуального простору. Відключення від нього стає можливим тільки при наявності його відповідного закріплення. У протилежному випадку ця робота буде безрезультатною.

Полегшує породження віртуального простору активне залучення ЗМІ, особливо телебачення. Але ЗМІ в такому випадку породжують не новини – це певного роду квазі-новини, оскільки чітко задається мелодраматичний поділ на героїв і лиходіїв. Протяжність події у часі, що не характерно для новинної системи, але є нормою „мильної опери”, висуває на особливу роль саме глядача, а не тих, про кого мовиться з екрана. Адже по суті порушується основна закономірність телебачення – брак часу, що змушує стискувати сюжети. Як заявляв У. Кронкайт, „однією з проблем з телевізійними новинами є те, що у нас так мало часу на телебаченні. Двадцять три хвилини або близько півгодини, щоб закрити увесь світ і таку дуже складну країну, як наша” [13].„Нескінченна” новина по суті перестає бути новиною. Вона переходить в інший жанр. Виникає, наприклад, емоційність, якої немає в новинах, виникає максимальна включеність глядача, зазвичай відстороненого від інших типів новин. І ця емоційність завжди властива протестним рухам: вона майже автоматично „перетікає” до глядача, особливо у випадках прямої трансляції. Теоретик і практик рухів радикалів С. Алинський підкреслював, що радикальні організації створюються для конфліктів, для вічної війни [14]. При цьому важливим стає не просте досягнення перемоги, але й те, яким чином це буде зроблено, оскільки почуття, енергетика та агресія людей і організації є її специфічною зброєю.

НовиниНемає емоційної включеності

„Мильна опера”Є емоційне підключення

Квазі-новинаЄ емоційна включеність

Як бачимо, квазі-новини йдуть за моделлю „мильної опери”, втягуючи глядача в співчуття розвиткові подій.

Перемикання у віртуальну реальність, характерне для подібних соціальних зрушень, може трансформувати і світосприйняття людини, яка, відповідно до закону вибірковості сприйняття, тепер в усьому бачитиме тільки прикмети „милої їй” віртуальності. Тобто віртуальність активно породжуватиме нову віртуальність.

Інтернет створив нові можливості для віртуального впливу. Ймовірно, кожен тип віртуальності, пов’язаний з домінуванням того чи іншого каналу, породжував свої варіанти соціальних, політичних чи військових наслідків. Книга формує свою віртуальність, кіно – свою, телебачення – свою. Довоєнний злет кіноіндустрії сформував тоталітарні держави, оскільки і німецьке, і радянське кіно реально було частиною політики, а не мистецтва. Телебачення створило ефект CNN, і під його впливом доводилося згортати або істотно коректувати дії військових (В’єтнам, Сомалі, перша війна в Перській затоці, перша чеченська війна). Сьогодні настав час Інтернету, що породив мережові структури, включаючи „Аль Каїду”. Використання його дало можливість невеликому повстанському рухові в Мексиці привернути увагу всієї світової спільноти. Цей феномен відразу стали вивчати військові аналітики [15]. Але вони не враховують того, що це одночасно і вплив нового механізму породження віртуальності. Кожен тип віртуальності серйозним чином базується на типі машини з породження віртуальності, хай то буде література, кіно чи телебачення.