Бідність подорожнього, або Про соціальні проблеми країн-кандидатів до ЄС

Експерти ООН, аналізуючи сутність та перспективи світоглядних і демографічних зрушень у регіоні ЦСЄ, дійшли висновку, що ці зрушення прискорює не економічна криза сама по собі, а процес повної перебудови суспільства. Це, звісно, не означає, що всі країни регіону прийдуть зрештою до моделей домашніх господарств – цілковитої копії західних. На самому Заході існують суттєві розбіжності у цій царині, і виникнення такої неоднорідності можна очікувати й у центральноєвропейських країнах. Водночас на відновлення стабільніших і традиційних моделей формування домогосподарств, разом із народженням дітей у більш ранньому віці, вже навряд чи варто розраховувати. У короткостроковій перспективі це означає продовження періоду дуже низької народжуваності [15].

Країни ЦСЄ, внаслідок зниження народжуваності та еміграції молодої, набільш освіченої частини працездатного населення, відчувають подвійне навантаження. Наслідком такої ситуації є нестача кваліфікованої робочої сили, а також проблематичність фінансування соціальної сфери та пенсійного забезпечення. Згідно з дослідженням у рамках програми Євростат, частка людей, старших 65 років, у нових центрально-східноєвропейських членах ЄС з нинішніх 13 % до 2020 року зросте до 18 %. Тому ці країни через 10 – 15 років самі будуть вимушені шукати робочу силу. Національні доповіді відзначають достатньо драматичні тенденції, внаслідок яких демографічні показники комуністичної ери контрастно відрізняються від нинішніх і обумовлюють серйозні наслідки для соціальної структури тієї чи іншої країни [16].

Коротко підсумовуючи сказане, хотілося б зазначити, що, попри певні зусилля в інтересах збереження соціальної стабільності, перехідний етап в країнах Центрально-Східної Європи справив серйозний негативний вплив на рівень життя та соціальне самопочуття переважної більшості населення. Та обставина, що не було вироблено збалансованої соціальної концепції радикальних економічних реформ та глибинних змін зовнішньо-економічних пріоритетів, призвела до невиправданих втрат, які серйозно підірвали довіру до конституйованих демократичних інститутів. Варто також відзначити, що в країнах регіону нелегкі процеси структурної перебудови економіки частково пом’якшувалися прогресуючим включенням до системи загальноєвропейського економічного співробітництва, відриттям нових ринків, у той час як на теренах СНД деструктивні процеси розриву напрацьованих у попередній період зв’язків не компенсувалися відповідним обсягом нових можливостей співробітництва. Стало очевидно, що на теренах колишнього СРСР деструктивні економічні процеси мають значно глибші негативні наслідки.Відзначене багатьма експертами “легковажне” ставлення до проблеми бідності і зубожіння значної частини населення справляє відчутний деморалізуючий вплив, серйозно руйнує підвалини суспільної солідарності. Створюється реальна небезпека розриву історичної “угоди поколінь”, що може викликати в подальшому мультиплікаційний ефект руйнації й без того розхитаної національної свідомості. Низький її рівень, невиправдано глибока соціальна диференціація суттєво знижують конкурентоспроможність молодих демократій в умовах помітного загострення глобальної конкуренції, підривають довіру до самої ідеї громадянського суспільства і прав людини.

Ігнорування вкрай негативних демографічних тенденцій суттєво знижує якість перспективного планування соціально-економічного і духовно-культурного розвитку. Центрально-Східна Європа, перетворюючись на своєрідний “несамодостатній додаток “ до розвиненої Західної Європи, примушує і Україну серйозно замислитися над небезпекою перетворення на своєрідний “додаток до додатку”. Досвід набуття членства в ЄС країнами Центрально-Східної Європи засвідчує, по-перше, що досягнення критеріїв цього членства є надзвичайно серйозним соціальним випробуванням, яке можна успішно здолати лише за ефективної національної політики в соціальній сфері; і, по-друге, що поглиблення соціальної кризи взагалі позбавляє національну державу будь-яких повноцінних європейських перспектив.

Ключову роль відіграє “стартовий” соціальний потенціал, від якого залежить подальший припустимий рівень соціальних обмежень перехідного періоду. Створення такого потенціалу залежить, у першу чергу, від рівня збалансованості соціальної та економічної політики на національному рівні, відповідного прогресу в галузі підвищення продуктивності праці, а також від соціальної свідомості та соціальної відповідальності провідних політичних сил. Цілком очевидно також, що відмова від реформ в умовах відчутних глобальних змін чи відмова від інтеграції будь-якого спрямування та глибини ще не є гарантією від соціального занепаду.

Збалансована самостійна соціальна політика робить державу значно привабливішою як для міжнародних партнерів, так і для власного народу. Лише за наявності такої політики можна розраховувати на реалізацію стратегічного завдання сучасного етапу системної трансформації суспільства. Як наголосив Президент України Л. Кучма, наша країна повинна не декларативно, а за глибинним змістом державного буття стати сучасною європейською державою, яка б, синтезуючи кращі національні традиції, йшла в ногу з європейськими та світовими процесами, адекватно й ефективно відповідаючи на виклики глобалізації [17].

Література: