Бідність подорожнього, або Про соціальні проблеми країн-кандидатів до ЄС

У спеціальному дослідженні проблеми бідності на теренах європейських країн з перехідною економікою Н. Говорова наголошує, що незбалансованість ринкових перетворень мала для всього регіону ряд негативних соціальних наслідків, основними з яких можна вважати:

• Людські втрати внаслідок зниження тривалості життя.

• Зростання і збереження на високому рівні захворюваності населення.

• Зростання бідності, що знайшло прояв у зниженні доходів та загальному зубожінні населення.

• Зростання нерівності доходів і добробуту населення.

• Зростання нерівності в оплаті праці між чоловіками та жінками.

• Занепад системи освіти.

• Зростання безробіття, неповна зайнятість, перетікання робочих місць у тіньову, протиправну економічну діяльність.

На етапі глибокої суспільної трансформації у регіоні ЦСЄ відбулося збільшення диференціації доходів у поєднанні з послабленням можливостей держави для їх перерозподілу.

Однією з найскладніших проблем для урядів країн з перехідною економікою, як і раніше, залишається створення системи соціального захисту, яка б максимально забезпечувала свободу особистості. Ключовим моментом тут є зростання економіки. Як доводить досвід Польщі, відновлення економічного зростання призводить до стабілізації рівня бідності, з’являється надія, що зростання виробництва безпосередньо сприятиме скороченню бідності. Однак це питання залишається відкритим, тому що людина потребує не лише матеріальних благ, але й духовного та морального задоволення (доступ до інформації, культури, можливість жити в екологічно чистому середовищі тощо). При цьому фахівці наголошують, що для економічного зростання вирішальне значення має продуктивність праці, яка, в свою чергу, залежить від знань, кваліфікації, мотивації і стану здоров’я працівників. Тому боротьба із зубожінням, дбайливе ставлення до нагромадження людського капіталу сприяють і економічному зростанню, і соціальній справедливості, і політичній стабільності [12].

Підсумовуючи нашу спробу приблизного визначення соціальної ціни трансформаційних перетворень у країнах Центрально-Східної Європи, можна зробити висновок, що ціна ця була неочікувано високою. Однак справедливо буде визнати, що вона була помітно нижчою, ніж на теренах СНД. Дослідники, відзначаючи кричущі соціальні негаразди, звертають увагу також і на те, що загальною рисою економічних реформ у більшості країн регіону було врахування в ході їх реалізації соціальної складової. Однак те, що з самого початку не було розроблено концепції реформування соціальної сфери, і нестача ресурсів не дозволили уникнути серйозних соціальних наслідків. Інтегральним виразом досягнутого рівня соціальності перетворень може, на нашу думку, слугувати демографічна ситуація в регіоні.

Демографічний вимір епохи трансформаціїВідзначаючи не лише гострі соціальні моменти, а й певні позитиви перетворень в країнах ЦСЄ, дослідники Інституту міжнародних економічних та політичних досліджень РАН нагадують, зокрема, про поліпшення забезпеченості домогосподарств товарами тривалого вжитку, підвищення рівня атомобілізації населення, а також про те, що одним із комплексних показників стану здоров’я вважається коефіцієнт дитячої смертності у віці до 1-го та до 5-ти років. Ці показники у регіоні поліпшилися і в ряді країн вже відповідають показникам західних сусідів. Не відбулося й скорочення середньої тривалості життя. У більшості країн вона протягом 90-тих років навіть зросла на 2 – 3 роки [13].

Переведення розгляду питання у демографічну площину є дуже серйозним кроком з точки зору завершеності аналізу. Однак, на наш погляд, занадто побіжне тлумачення у даному випадку (навіть коли воно відповідає статистичним реаліям) не дає цілісного уявлення про складність і суперечливість якісно нової ситуації в регіоні, і, тим більше, не дозволяє оцінити характер тенденцій. Тому вважаємо за необхідне в рамках нашого короткого дослідження висловитися щодо актуальних процесів у сфері народонаселення дещо предметніше. Тим більше, що до певної міри небезпечний характер новітніх явищ вже не раз відзначали європейські науковці. Делікатні спроби (у відповідності із законами жанру постмодерної науковості) розірвати каузальний зв’язок соціально-економічних та демографічних процесів має місце і в Росії, і у нас, і в Європі.