Бідність подорожнього, або Про соціальні проблеми країн-кандидатів до ЄС

Вже на початку ринкових перетворень в усіх країнах ЦСЄ розширився споживчий вибір, почала розвиватися сфера послуг. Водночас у більшості країн продовжує залишатися високою частка витрат домашніх господарств на продовольство. Цей показник не лише характеризує структуру споживання, але й свідчить про ступінь загального добробуту населення, є одним з індикаторів бідності. За міжнародними стандартами населення вважається бідним, якщо частка витрат на продовольство перевищує 50 % всіх витрат сім’ї. (На нашу думку, логіка такої оцінки інколи може бути досить умовною, оскільки дозволяє, приміром, тлумачити тривалий піст як зростання добробуту і ліквідацію бідності. Тоді чи не є голодомор найкоротшим шляхом до шаленого багатства?)

Незважаючи на тенденцію до зниження, безробіття в країнах ЦСЄ на кінець 90-х років стабілізувалося на досить високій позначці. 1997 року середній рівень безробіття в цьому регіоні дорівнював 11,6 % економічно активного населення, в країнах ЄС – 10,6 % (тобто її рівень майже досяг європейського). При цьому значним у більшості країн сходу Європи залишається потенціал безробіття. Знизилася ринкова вартість робочої сили соціальних груп з низькою кваліфікацією, в гіршій ситуації опинилися жінки й молодь з неадекватною ринковим вимогам освітою. Поглибилась регіональна диверсифікація ринків праці, регіональні розбіжності в рівні безробіття досягли 4 – 5 і більше разів. В усіх країнах сформувалися депресивні регіони.

Одним із результатів зниження життєвого рівня стало поширення в суспільстві фактів соціального відчуження. Навіть у країнах-лідерах деякі верстви населення виявилися відрізаними від нинішніх економічних можливостей через індивідуальні або групові характеристики, такі, як, наприклад, вік, рівень освіти, стать, кількість утриманців у сім’ї, належність до етнічної меншини тощо. На фоні економічного зростання і підвищення рівня доходів частини населення проблеми соціальної інтеграції набувають все більшої актуальності. По суті, порушується питання про справедливий розподіл позитивних результатів економічного зростання і ринкових перетворень в цілому.

У консолідованій доповіді про гуманітарний розвиток Програми розвитку ООН (ПРООН) за 1999 рік, а він є узагальненням національних доповідей країн з перехідною економікою, погіршення становища жінок розглядається як один з головних негативних соціальних наслідків ринкових реформ. “Парадоксально, – зазначається в доповіді, – але розбудова демократичнішого суспільства призвела не до зростання участі жінок, а до їх витіснення з економічного і суспільного життя” [9].

У всьому регіоні ЦСЄ жертвою тяжких наслідків, пов’язаних із поширенням бідності, крахом системи соціальних послуг і скороченням можливостей, стали також діти і молодь. Це створює серйозну загрозу для їх успішної інтеграції в суспільство. Незважаючи на те, що для освіченої та підприємливої молоді у багатьох великих містах відкрилося більше можливостей, в країнах і регіонах, де темпи економічного зростання були низькими, реакцією молоді на насильство, брак уваги і звуження можливостей стало зростання споживання наркотиків і алкоголю, випадків вагітності неповнолітніх та самогубств. Частка злочинів, скоєних неповнолітніми, зросла, а середній вік правопорушників став нижчим.

Незважаючи на національну та регіональну різницю, в усіх країнах ЦСЄ погіршилася якість життя людей похилого віку. Особливо це стосується найстарших вікових груп або тих, хто не має підтримки сім’ї. Розмір пенсій в цілому дуже низький. Він забезпечує, як правило, доход на рівні межі бідності (за винятком Польщі, Словенії та, в меншій мірі, Угорщини).Ще однією проблемою стала ліквідація моноіндустріальних міст і погіршення якості сільської як соціальної, так і виробничої інфраструктури. В основі соціального відчуження лежать не лише економічні фактори, а й злам старих механізмів соціальної інтеграції, відставання зі створенням нових, які виникають у процесі становлення громадянського суспільства.

Як відзначає бідьшість дослідників, аналіз ситуації в Угорщині, Польщі, Чехії, Словаччині та Словенії засвідчує, що чималу роль у зниженні соціальної ціни реформ відіграло неякісне управління соціальними процесами [10].

Соціальна криза трансформаційного періоду не могла не позначитися на загальній моральній атмосфері в суспільстві. У цьому зв’язку, на нашу думку, дуже суттєвим є спостереження німецької дослідниці П. Бьонке щодо того, що для постсоціалістичних суспільств особливо яскраво вираженими стали слабкий регламентуючий вплив суспільних норм і загальна недовіра до співгромадян. Особливо впадає в очі значний ступінь схвалення неправової поведінки задля досягнення життєвого успіху. В Угорщині, приміром, з таким висновком можуть погодитися 8 осіб з 10 опитаних, у Словенії – кожний другий. Такого роду тенденція правового нігілізму є, в першу чергу, супутнім явищем трансформаційних суспільств на етапі глибоких соціальних змін.

В цілому, на думку дослідників, можна зробити висновок, що правовий нігілізм та відчуття незахищеності є тим поширенішими, чим гіршим є рівень забезпечення матеріальними ресурсами. Тобто ці явища пов’язані із загальним матеріальним статусом того чи іншого індивідуума у суспільстві. Особисте почуття відповідальності тим нижче, чим поширенішими в цілому є бідність та безробіття [11].