Бідність подорожнього, або Про соціальні проблеми країн-кандидатів до ЄС

Як наголошується у змістовній оглядовій статті щодо демографічних тенденцій у ЦСЄ, підготовленій дослідниками Віденського та Берлінського університетів, демографічний розвиток органічно пов’язаний із загальним політичним, соціальним та економічним контекстом суспільства. Глибинні перетворення завжди справляють вплив і на очікувану тривалість життя, і на народжуваність, і на масштаби міграційних процесів, і на кількість шлюбів та розлучень. На думку вчених, було б неправильно пояснювати триваюче на сході Європи протягом останього десятиліття зниження народжуваності лише політичною та економічною трансформацією. Воно є продовженням тривалої тенденції. Однак саме у цей період спостерігається суттєве прискорення цього явища. Так, протягом 1989 – 1999 років щорічна кількість народжень з 564 тисяч скоротилася до 382 тисяч. Вертильність знизилася з більш ніж двох дітей на одну жінку до 1,4 дитини і опустилася нижче західноєвропейського рівня. Німеччина та Австрія, що мають протягом багатьох років вертильність нижче середньоєвропейського рівня, сьогодні зі своїм показником 1,3 дитини на одну жінку все ж перевищують рівень вертильності у Естонії, Латвії, Чехії, Словенії, Болгарії та Угорщині. Зміна механізмів соціальної підтримки сім’ї, негативні процеси у сфері зайнятості, невизначеність перспективи доходів і ринкових можливостей забезпечення життєвих стандартів, загальна невпевненість у сімейному та індивідуальному майбутньому значною мірою вплинули на планування сім’ї в трансформаційних країнах. Певну роль відіграли й західні зразки підходів до формування життєвих планів та орієнтирів.

Очікувана тривалість життя населення Східної Європи, порівняно із Західною, є відносно низькою. Дещо сприятливіша ситуація у Польщі (чоловіки – 69 років, жінки – 78), а також у Словенії (чоловіки – 71 рік, жінки – 79) та Чехії (чоловіки – 71 рік, жінки – 78). Приміром, порівняно із середньою очікуваною тривалістю життя в Австрії (чоловіки – 75 років, жінки – 81 рік) східноєвропейці відстають приблизно на 3 – 10 років.

Трансформація призвела до негативних змін тенденції смертності. З початку 1990 років смертність зросла, що призвело до погіршення або, принаймні, до стагнації показників очікуваної тривалості життя. Ускладнення економічних умов існування людей похилого віку, скасування соціальних послуг і особливо демонтаж базового медичного обслуговування призвели до зростання смертельних випадків і зниження середньої очікуваної тривалості життя. У багатьох країнах ЦСЄ смертність після 1990 року сягнула рекордних показників. Це особливо торкнулося чоловічого населення. Безробіття, зубожіння при одночасній монетаризації медичного обслуговування крокували пліч-о-пліч із нездоровим способом життя, алкоголізмом та різким зростанням дорожніх пригод. На середину 90-х років було, врешті, знову досягнуто очікуваної тривалості життя рівня 1989 – 1990 років. Намітилися позитивні зрушення, хоча відставання від Західної Європи все ще залишається цілком очевидним.

Ще одним факторм негативних демографічних змін є еміграція. За оціками фахівців, вона особливо позначилася на Болгарії, Польщі та Румунії. В інших країнах Східної Європи офіційні і статистично зафіксовані показники виїзду громадян були або меншими, або компенсувалися за рахунок імігрантів.Оцінюючи загальну перспективу регіону ЦСЄ, можна зробити висновок щодо збереження стагнації або й скорочення чисельності населення, а також щодо продовження процесів демографічного старіння. Особливо помітною ця тенденція буде там, де відчутна еміграція викликає зменшення молодших вікових груп і, тим самим, визначає зменшення кількості потенційних батьків і матерів. У поєднанні з низким рівнем вертильності чисельність народжень знижується особливо помітно. У Болгарії населення до 2025 року скоротиться орієнтовно майже на 20 %, в Естонії та Латвії – на 12 %. В Угорщині та Румунії зниження складе близько 8 %. У Литві, Словенії, Словаччині і особливо у Польщі та Чехії зниження може бути ще меншим.

Однак на загал прогнозоване регіональне скорочення чисельності населення у його абсолютному вимірі буде достатньо відчутним. Якщо в цілому у десяти нових членах ЄС проживало на 2001 рік близько 104 мільйонів осіб, то 2025 року за прогнозними оцінками їх залишиться 95 мільйонів, а у віддаленішій перспективі – 2050 року – лише 83 мільйони чоловік. Компенсувати зниження рівня вертильності здається можливим лише за умови, коли Східна Європа сама прийме велику кількість імігрантів і здійснить їхню суспільну інтеграцію.

Прогнози віщують неминучість старіння населення у Східній Європі. Цей процес прискорюється не лише скороченням народжуваності. З часом, коли на ринок праці виходитиме покоління, що прийшло у цей світ після 1990 року, відбуватиметься відчутне зниження чисельності потенційних працездатних. Кількість осіб, що ставатиме до праці, буде помітно меншою, ніж тих, хто вже йтиме на заслужений відпочинок. Це, звичайно ж, не означає автоматичного зменшення кількості громадян з еміграційними настроями, однак дещо збільшує шанси наступного покоління знайти роботу у себе вдома. Прогнозоване економічне зростання у зв’язку із вступом до ЄС може, у свою чергу, призвести до збільшення попиту на робочу силу.

Прогалини на ринку праці існували й раніше, навіть в умовах доброї кон’юнктури у певних сферах. Значний попит завжди існує в галузі індивідуальних послуг, у деяких видах кваліфікованої діяльності, не забезпеченої підготовленими кадрами, а також на “брудних” та обтяжливих роботах, які, до того ж, низько оплачуються. У цих секторах буде все важче знайти достатню кількість працівників з числа самих східноєвропейців [14].