Демократичні перетворення в країні. Діалектичні і соціально-психологічні аспекти

Важливим показником соціальної політичної настанови є інтенсивність переконання в справедливості засвоєної настанови і дотримання її на практиці. Високий ступінь переконань населення в політичних настановах демократичного режиму свідчить про консолідацію суспільства, його стабільність, національно-патріотичну ментальність. У випадку невисокого рівня інтенсивності переконань при зміні одних політичних настанов у суспільстві на протилежні (антагоністичні), особистість, адаптуючись до нових настанов, відносно легко їх інтеріоризує, переорієнтовується на нові ідеологічні цінності. Так буває з молоддю, яка досить легко сприймає демократичні настанови. А старше покоління, якщо порівнювати з молодим, переважно не змінює своїх політичних настанов, залишаючись на позиціях старої ідеології.

ІІІ

Зазначимо, що зараз в комуністичній ідеології спостерігається відхід від комуністичного принципу загальнонародної власності. Це пов’язано з тим, що економіка, вибудована за комуністичною ідеологією, не стала конкурентоспроможною з ринковою економікою, оскільки остання функціонує на засадах законів вартості, виражених в об’єктивному показнику твердої валюти. За командно-адміністративного режиму блага розподілялись, обмінювались, споживалися суб’єктивно, оскільки можливість здійснення цих операцій об’єктивно унеможливлюється принципом загальнонародної власності на землю, надра, нерухомість, засоби виробництва тощо. Саме тому Китай трансформує планово-адміністративну економіку в ринкову в рамках тоталітарного політичного режиму засобами диктатури комуністичної партії: фактично це диктаторський спосіб проведення “шокової терапії” в економіці країни. І такий “командно-адміністративний” спосіб переходу до ринкової економіки слід розцінювати як позитивний, оскільки процеси приватизації і встановлення ринкових відносин відбуваються організовано, за заздалегідь розробленою програмою, без матеріальних втрат, з недопущенням зловживань, корупції, злочинності і досить швидко, хоча з позиції демократичної ідеології – з порушенням прав людини.

Зауважимо, що в країнах з антагоністичними ідеологіями протилежно розцінюються права людини та їх порушення: те, що вважається правозаконним з позиції тоталітарної ідеології, є порушенням прав людини з позиції демократичної ідеології. Саме таку ситуацію спостерігаємо у Північній і Південній Кореї: у першій переслідуються носії демократичної капіталістичної ідеології, а в другій – носії тоталітарної комуністичної ідеології. Дисиденти антагоністичних ідеологій у кожній країні трактують такі переслідування як порушення прав людини.Узагальнюючи такий спосіб (шляхом диктатури) революційного перетворення економічної соціальної інституції в країні, можна стверджувати, що оптимальним способом зміни антагоністичних законодавств у суспільстві, тобто революцію, можна здійснити тільки за допомогою механізму диктатури, хоча диктатором може виступати як окрема особа (Піночет у Чилі), так і політична партія (компартія у Китаї), після чого влада має бути передана представницьким органам. Але після проведення демократичних реформ за допомогою механізму диктатури немає гарантії передачі влади демократичним органам управління державою. Перехід від тоталітарного до демократичного ладу в посткомуністичних країнах Центрально-Східної Європи теж можна трактувати як трансформацію шляхом диктатури демократичних політичних сил: адже запровадження демократичною владою закону “люстрації” стосовно представників тоталітарного режиму означає, з їх точки зору, порушення прав людини.

IV

В Україні об’єднання Рух, як національно-демократичний рух народу, не був досить потужно підтриманий, внаслідок чого “рухівці” не прийшли до влади, і політичні та економічні реформи шляхом “шокової терапії” не відбулися. Наслідком цього є те, що й по дванадцяти роках незалежності міжнародне співтовариство не визнає Україну демократичною державою з ринковою економікою, де дотримуються прав людини. Цей період загострень і хаосу, що супроводжує розподіл загальнонародної власності на нерухомість і засоби виробництва між колишніми її розпорядниками командно-адміністративним способом (“законна прихватизація”), прийнято називати “перехідним”, хоча така “революція” суперечить законам діалектики.

Спроба розподілити загальнонародну власність рівноцінно між громадянами за врученими їм ваучерами призвела до повного розчарування і викликала незадоволення серед населення, оскільки ваучери свідомо забезпечувались нерентабельними або збанкрутілими підприємствами, тобто були свідомо знецінені, а рентабельні підприємства розподілялись чиновниками між собою та колишніми розпорядниками державної власності замість реалізації їх з аукціону. Виручені надприбутки переведені в закордонні банки. Фінансів же на забезпечення населення прожитковим мінімумом не вистачає. Таке становище в країні сприяє поширенню злочинності, корупції, вбивств на замовлення, рекету тощо. Через невизначеність результатів “перехідного періоду” в реформуванні економіки інші держави дистанціюються від України, утримуються від інвестування її економіки, вичікують з рішенням щодо інтеграції України в Європейські структури.