Демократичні перетворення в країні. Діалектичні і соціально-психологічні аспекти

І

Спочатку – про філософсько-діалектичне осмислення перехідного процесу. Відомо, що суспільство структурується за соціальними інституціями у сферах політики, економіки, культури, освіти, родини й релігії (перелічені поняття є видовими відносно родового “соціальний”) [2], і що йдеться про трансформацію цих інституцій. Тобто про трансформацію відповідного законодавчого забезпечення при переході від тоталітарно-комуністичного до радикально-демократичного режиму. Механізм діалектичного розвитку системи будь-якої природи полягає у розв’язанні суперечності між певними протилежностями (у нашому випадку – між правовими настановами тоталітарного і демократичного режимів). Процес розвитку явищ різної природи, зокрема – соціальної, відбувається поступово, з можливими якісними стрибками, з переривами неперервності згідно з законом діалектики єдності і боротьби протилежностей. Цей процес розвитку зображується вузловою лінією відношень мір таких протилежностей, а поступовий або стрибкоподібний хід розвитку зумовлений, відповідно, неантагоністичною або антагоністичною природою пар цих протилежностей [3; 4].

У випадку неантагоністичної природи пари протилежностей розвиток явища відбувається поступово, еволюційно, а у випадку антагоністичної їх природи – стрибкоподібно, революційно. Наприклад, розвиток суспільств з тоталітарним режимом посткомуністичних країн змінювався спочатку в межах цих режимів еволюційно, потім відбувся революційний переворот (стрибок) з заміною тоталітарних режимів на демократичні, і, нарешті, розвиток цих країн увійшов у еволюційне русло демократичних змін за нових режимів. Цей процес відображає гегелівська вузлова лінія відношень мір антагоністично протилежних ідеологій і відповідних їм режимів.

В поняття “режим” вкладається смисл основного закону країни (конституції) й нормативно-правової бази політичного ладу, структурованих за вказаними раніше соціальними інституціями. Розвиток останніх відбувається на основі розв’язання суперечностей антагоністичних і неантагоністичних протилежностей – принципів організації державного ладу й економічних відносин. Під революцією в даному випадку розуміємо заміну конституції тоталітарного режиму на конституцію режиму демократичного, а до і після революції відбувається еволюційний розвиток суспільства в межах однієї, а потім іншої конституції відповідно. Розподілені за соціальними інституціями статті конституцій (і кодекси законів, що їх деталізують) можуть відображати принципи антагоністичні (скажімо, непоєднувані принципи командно-адміністративної і ринкової економіки) або неантагоністичні (скажімо, поєднувані принципи одночасно бюджетного і благодійного фінансування певного заходу).

Антагоністичні принципи відображені переважно в політичній та економічній соціальних інституціях, і це означає, що соціальна революція передбачає зміну політичного й економічного ладу держави при заміні тоталітарного режиму на демократичний або навпаки.

Під час революційних перетворень суспільство розколюється на прихильників однієї чи другої з двох антагоністичних ідеологій, і, в залежності від співвідношення прихильників, перемагає певна політична система. Скажімо, успішний перехід від тоталітарного до демократичного режиму зумовлений переконанням більшості громадян у справедливості й ефективності нової демократичної конституції та всього законодавства. Тому постає проблема оптимальної реалізації революційних перетворень без агресивного протистояння прихильників старого й нового ладу, без громадянської війни, тобто не так, як то було внаслідок жовтневої революції 1917 року в Росії.

Нині подібне революційне реформування політичної й економічної систем дістало назву “шокової терапії”, оскільки несумісність принципів дії старої і нової систем потребує якнайшвидшої заміни однієї іншою. (Відомий американський політолог З. Бжезинський, пояснюючи явище “шокової терапії”, порівнював революційний перехід у суспільстві з переведенням автомобільного руху з лівостороннього на правосторонній: старі правила дорожнього руху замінюються новими і в найкоротший термін. Психологічно громадяни не встигають адаптуватися до нових правил і переживають стан “шоку”. В іншому випадку поступове, “еволюційне” впровадження нових, несумісних із старими, правил, скажімо, переведення спочатку автобусів на правосторонній рух, пізніше – тролейбусів, ще пізніше – вантажівок і так далі, призведе до дезорганізації дорожнього руху, транспортних аварій, що в нашій країні помилково називають “шоковою терапією”).

За правилами “шокової терапії” в більшості центрально- і східноєвропейських посткомуністичних країн реформовано, насамперед, політичну й економічну соціальні інституції. Всупереч цим правилам пішли в Україні (відмовились від “шокової терапії” і розтягнули докорінну зміну політико-економічних систем на багато років, причому влада помилково вважає, що завдяки цьому країна стала на еволюційний шлях перетворення планово-тоталітарної на радикально-демократичну систему).Підкреслимо, що еволюційні й революційні зміни зумовлені неантагоністичністю й антагоністичністю протилежностей, а не швидкістю суспільних перетворень: можливі тривалі революційні “стрибкоподібні” перетворення з паралельним існуванням несумісних положень старого й нового законодавств, як це сталося в Україні (наприклад, щодо проблеми ціноутворення: в радянські часи ціни на нерухомість визначав Держкомцін при Раді Міністрів СРСР, а після переходу до ринкової економіки ціни визначають попит і пропозиція на товари. Державні об’єкти нерухомості і нині приватизуються за безцінь, за радянськими цінами, через бюро технічної інвентаризації (БТІ), а реалізуються за набагато вищими ринковими цінами), і короткочасні, “шокові”, як було у Німеччині, або трохи триваліші (Польща, Естонія) з радикальною заміною старого законодавства новим.