Демократичні перетворення в країні. Діалектичні і соціально-психологічні аспекти

При зміні антагоністичних режимів виключається або мінімізується так званий “перехідний” період – період зміни несумісних законодавств: не можуть одночасно існувати правові закони тоталітарного і демократичного режимів, ринкова і неринкова економіка, приватна і загальнонародна власність, ринкове і адміністративне ціноутворення тощо. Звідси випливає висновок, що вибір шляху соціально-політичного перетворення в країні – еволюційний чи революційний – не залежить від волі і бажання людей.

У випадку так званого “еволюційного” перетворення політичної й економічної соціальних інституцій у перехідній стрибкоподібній фазі реформування (що суперечить законам діалектики), внаслідок невизначеності або навмисного спотворення тоталітарного законодавства на користь колишніх розпорядників народної власності, дезорганізується політичне життя, руйнується господарство країни, виникає “тіньова економіка”, “прихватизуються” нерухомість і засоби виробництва, процвітають корупція, хабарництво, організована злочинність тощо.

Щоб уникнути таких явищ, у більшості посткомуністичних країн демократична влада приймала закон про “люстрацію” (очищення), за яким колишні розпорядники загальнонародної власності тимчасово, до десяти років, усувалися від реформістських процесів шляхом заборони їм посідати в бюджетних структурах будь-які керівні пости.

Демократія, як політичний принцип народовладдя, всебічно вивчена правознавством. Її основні риси такі: структура влади у формі стримувань і противаг законодавчої, виконавчої і судової її гілок; плюралізм ідейно-політичних спрямувань, багатопартійність; легітимність опозиції у парламенті; всенародне обрання центральних і місцевих органів влади та їх звітність перед електоратом; управління влади суспільством через референдуми; гласність діяльності владних структур та подання політичної й іншої інформації у ЗМІ; висловлення протестів у формі пікетів, мітингів, демонстрацій тощо. Принцип тоталітаризму має відповідний комплекс антагоністичних, несумісних з демократією позицій. За тоталітарного режиму участь народу у формуванні та контролі діяльності влади мінімальна.

Населення України, як частина “радянського народу” з низькою національною ментальністю, самосвідомістю і слабкою національно свідомою елітою, на відміну від європейських посткомуністичних країн, слабо підтримало національно-демократичний рух, в результаті чого при владі від низу до гори здебільш залишилися колишні керівники тоталітарного режиму, які розподілили народну власність на свою користь. Внаслідок такої “прихватизації” населення поділилося на незначний прошарок надбагатих (“олігархів”) та абсолютну більшість понадбідних громадян. Так званий середній клас незначний. В результаті рівень життя в Україні як мінімум на порядок нижчий, ніж в інших посткомуністичних країнах Європи.

ІІ

Розглянемо трансформацію суспільства, а разом з нею і трансформацію ментальності населення при зміні форм політичного й економічного ладу з тоталітарного на демократичний. Під ментальністю громадянина розуміємо комплекс соціально-політичних настанов певної ідеології, а під ментальністю населення – розподіл та інтеграцію індивідуальних ментальностей щодо політичних настанов (позицій) його громадян. За розроблюваною нами регулятивно-детерміністською теорією особистості, інваріантні детерміністський і регулятивний параметри соціальних суб’єктів (особистості, осередку, організації тощо) стосовно особистості суть біо-, психо- і соціогенні потреби та соціальні настанови [5 – 7]. Згідно з теорією систем, об’єктом дослідження є система “особистість – суспільство (соціальне середовище)”, цілісність якої забезпечується спряженням регулятивних і детерміністських параметрів особистості з матеріальними й інформаційно-ідеальними (духовними) цінностями середовища.Людина як біо-соціальна істота має природжені і набуті властивості. До останніх належать соціогенні потреби та соціальні настанови, а також набуті специфічні властивості – риси характеру, життєва і професійна компетентність, гендерні характеристики тощо. У формуванні цих властивостей полягає соціалізація особистості у всіх соціальних інституціях (зауважимо, що існує розбіжність у тлумаченні терміна “соціальна настанова”; у цьому контексті остання визначається як “будь-яке особисте переконання, набуте в результаті соціалізації” [8]; в іншому тлумаченні цей термін виражає налаштованість, тенденцію, готовність особи поводитися стосовно інших певним чином; додамо: згідно з набутими переконаннями).

Особливо важливим для розв’язання завдань трансформації ментальності молоді при зміні тоталітарної на демократичну ідеологію є формування соціальних настанов – формальних і неформальних нормативних принципів діяльності, світоглядних орієнтирів. Інтеріоризований особистістю принцип, яким вона керується у своїй діяльнності щодо задоволення потреб, будемо називати соціальною настановою, а якщо вона стосується політичної сфери, то політичною настановою. В залежності від типу інтеріоризованої політичної настанови особистість дотримується тих чи інших позицій щодо формування і дії політичної влади, ідентифікує себе з відповідною політичною партією. Але зауважимо, що програми цих партій неантагоністичні в межах однієї з двох антагоністичних ідеологій – демократичної чи тоталітарної.