КОСМОПЛАНЕТАРНІ ІДЕЇ У ТВОРЧОСТІ МИСЛИТЕЛІВ УКРАЇНИ ТА РОСІЇ

Поява майже через три чверті століття (точніше, через 72 роки, що відповідає двом циклам по 36 років) першої спроби відтворення української державності у формі Української народної республіки або Гетьманської України чи Петлюрівської Директорії (1917-1919) стали яскравим підтвердженням такого роду пасіонарного підйому. Більше того – через півтора століття (за Л. Гумильовим, саме стільки триває фаза прихованого підйому, а точніше – до 1991 р., якщо вести відлік з 1847 р. і відповідно до теорії циклів – це через 144 (знову число Фібоначчі!) роки, що й відповідає 4 циклам по 36 років) відбулось проголошення незалежної України. В самій Україні великої кількості пасіонаріїв не спостерігається, і це пояснюється особливостями її історичного розвитку. Протягом останніх півтора століть основні маси пасіонарного населення емігрували до Америки, виїхали до Росії (саме їх пасіонарністю і визначається значна частка українців у владних структурах Росії), загинули у світових та громадянських війнах, страчені в сталінських таборах, померли в роки голодомору. Таким чином, згідно з теорією етногенезу, фаза підйому триватиме ще 150 років, що дає реальні підстави твердити про “золотий вік” України. (До речі, сам Л. Гумильов як прибічник російської націонал-патріотичної ідеї намагався питання сучасного етногенезу українців замовчувати).

Отже, поряд з соціально-політичними та економічними циклами, визначеними за допомогою прогнозного інструментарію – “основного закону часу” В. Хлєбникова й теорії етногенезу Л. Гумильова, – розробляється теорія соціоекогенезу, процес створення якої дає підстави зробити висновки про існування “вікових” 108-річних циклів (39 + 39 днів за В. Хлєбниковим), у кожний з яких вкладається дві “довгі хвилі” М. Кондратьєва. Кожен такий цикл складається з трьох 36-річних підциклів (38 + 38 днів), а механізм переходу від одного циклу до іншого функціонує, за аналогією, із зародженням наступної “довгої хвилі” у надрах попередньої. Три “вікових” цикли фрактально вкладаються у 300-річну еру, яких в історії слов’янського суперетносу відомо також три.

Механізм спірале-циклічного історичного розвитку України-Руси, Московії та романовсько-радянської Росії простежується упродовж тисячоліття.108-річні історичні цикли розвитку України-Руси, Московії та Росії-СРСР досить чітко розпалися на тріади 36-річних підциклів, за якими у різні періоди правили в Україні-Руси, Московії та Росії Володимир Святий, Ярослав Мудрий, Василь І, Василь II Темний, Іван Грозний, Петро І, Катерина II.

Та й у XX ст. в різних країнах з автократичними режимами нерідко саме 36-річний період був межею правління таких диктаторів, як Стреснер, Франко, Броз-Тіто (лише Фідель Кастро перевищив цю межу – вочевидь для того, аби цим підтвердити правило винятку). Не випадково, мабуть, що у Піфагора в його числовій піраміді саме число 36 (тетрактікс) займало найвищий щабель, а у Хлєбникова, за відкритим ним “основним законом часу”, в якому саме через 38 + 38 днів (36 років без 27 днів) настають історичні події, що змінюють вектор розвитку на протилежний. Тобто, фізичний час продовжує свій плин, а історичний час начебто зупиняє свій біг, щоб вибрати новий напрям соціально-політичного та економічного розвитку.

Таким чином, механізм соціоекогенезу має характер періодичного повторення хронометрично визначених періодів, кожен з яких поряд з відтворенням деяких рис минулого несе в собі інновації, які багато в чому зумовлюють майбутній розвиток суспільства. Геометрично на площині цей процес можна зобразити у формі циклоїди. Кожен соціальний чи економічний цикл має якісні відміни від попереднього, в надрах якого він і зароджується. Саме тому геометрично у просторі кожен такий цикл можна представити в іншій площині, і тоді весь процес матиме форму спіралі, на яку посилалися мудреці і вчені ще до нової ери, а її зображення зустрічається в античних храмах.

З урахуванням запропонованих теорій розглянемо 300-річний (1689-1989 рр.) цикл розвитку Російсько-радянської імперії, названий сучасним російським істориком Яковом Гордіним петровсько-більшовицькою ерою військово-бюрократичного правління в Росії. У ньому проявляється тріада 108-річних циклів, кожен з яких розпочинався в надрах попереднього і частково “перекривав” його, що вперше виявлено у “кондратьєвських довгих хвилях”. Причому від 300-річної ери Московського царства (1353-1653 рр.) петровсько-більшовицьку еру відокремлює 36-річний період, що розпочався з рішення останнього 1653 р. Земського собору (він був головним атрибутом влади в Московії) про возз’єднання з Україною, яке відбулося у січні наступного року.

Україна стала своєрідним ключем до імперії та її визначальною складовою. Вдало висловився ще в 1991 р. у “Московских новостях” Григорій Павловський з приводу проголошення Україною незалежності: “Припинилась Росія – імперська унія, що створена династією Романових з Московського царства та Гетьманської України. Якщо не зловживати історичними претензіями, сьогодні в Європі існує як мінімум дві російські держави: російсько-московська та україно-руська”. У світлі цього стає зрозумілішим те несприйняття України як самостійної держави, яке проявляють прибічники Великої Росії: без України втрачається імперський стрижень.

Саме через 36 років від цієї історичної події до влади в Росії прийшов Петро І, з правління якого й почався перший 108-річний історіометричний цикл петровсько-більшовицької ери. Петро І володарював 36 років, які склали перший історіометричний підцикл (1689-1725 рр.) або петровську епоху цієї ери. Від року його смерті до приходу до влади (1761 р.) Петра III змінилося п’ять імператорів та імператриць, але в розвитку Росії майже нічого не відбувалося. Історичний час неначе зупинився. Дуже влучно цей 36-річний період в історії Росії було названо епохою без часу (“безвременье”), коли “густота” історичного часу (у відповідності до козирєвської теорії часу як фізичної субстанції) різко зменшилась. Петро III менше року був при владі, але цей час фактично став перехідним до володарювання його дружини Катерини II, яка й завершила третій підцикл (1761-1797 рр.) першого 108-річного історіометричного циклу Росії її економічним та культурним піднесенням.