КОСМОПЛАНЕТАРНІ ІДЕЇ У ТВОРЧОСТІ МИСЛИТЕЛІВ УКРАЇНИ ТА РОСІЇ

Проте перші спроби у цьому напрямі з’явилися в Україні ще наприкінці ХІХ ст. в роботах талановитого молодого українського мислителя Сергія Подолинського. Лише нещодавно вдалося переосмислити результати його досліджень, опублікованих у 1880 р., коли вченому виповнилося тільки 30 років. У своїй, так би мовити, піонерській науковій праці міждисциплінарного характеру “Труд людини та його відношення до розподілу енергії” С. Подолинський спромігся поєднати астрономічні, фізичні, біологічні та економічні знання (він був всебічно освічений – закінчив фізико-математичний факультет Київського та медичний – Вроцлавського університетів, а економіку вивчав у науковому співтоваристві при Університеті св. Володимира під керівництвом видатного українського вченого Миколи Зібера). Саме С. Подолинський зробив еколого-економічне відкриття світового значення. Він довів, що творча діяльність homo faber (людини діяльної), спрямована на протидію стихійним силам природи, що посилюють хаос (у відповідності з другим началом термодинаміки) шляхом мінімізації зростання ентропії, забезпечує нагромадження та перетворення сонячної енергії на поверхні Землі в засоби задоволення фізичних і духовних людських потреб. Отже, Сергій Подолинський фактично визначив четверте начало термодинаміки.

Цікаво, що названу роботу С. Подолинського було видано у 1880 р. російською та французькою мовами. Причому французькою – у міжнародному часопису з біологічних наук. І хоч стосувалась вона безпосередньо біології, проте залишилась практично непоміченою фахівцями цієї галузі знань. Упродовж 1880-1881 років вийшло ще три видання цієї праці – французькою, італійською і німецькою мовами. З німецьким ознайомились “володарі дум” того часу Карл Маркс і Фрідріх Енгельс. І хоча в одному з листів Енгельса до Маркса йшлося про “справжнє відкриття Подолинського”, проте воно зосталося для них незрозумілим: за оцінкою Енгельса, Подолинський “переплутав економічне з фізичним”. Сьогодні, з погляду кінця ХХ ст., рельєфно проявилося те, що С. Подолинський зі своєю теорією розуміння світу людством “вирвався” вперед майже на сторіччя, у той час як втілення в життя ідей марксизму “відкинуло” розвиток його батьківщини практично на такий же термін назад.Нерозуміння науковою громадськістю сутності й значення відкриття С. Подолинського сильно позначилось на здоров’ї вченого. Коли у Штутгарті в 1883 р. вийшло шосте – останнє прижиттєве – видання його праці, С. Подолинський вже перебував у психіатричній лікарні. Символічно, що останню публікацію праці нашого талановитого земляка було здійснено у місті, яке через століття завдяки роботам Германа Хакена, Вольфганга Вайдліха та інших сучасних німецьких вчених стало світовим центром синергетики, основи якої заклав саме Сергій Подолинський. Ідеї українського вченого майже 50 років лишалися незрозумілими людству. І тільки завдяки зусиллям наших видатних співвітчизників сучасники по-справжньому оцінили науковий подвиг С. Подолинського. Перший президент незалежної України Михайло Грушевський переклав його основну працю з німецького видання 1883 р. і надрукував вперше українською мовою у Відні в 1922 р., а перший президент Української академії наук Володимир Вернадський високо оцінив енергетичний підхід С. Подолинського, який, на його думку, зрозумів значення цих ідей і спробував застосувати їх для вивчення економічних явищ. Але й після цього потрібно було ще 70 років, аби до кінця оцінити геній Сергія Подолинського та вагомість його наукового відкриття.

Саме воно, еколого-економічне відкриття Подолинського, підштовхнуло видатного українського вченого Володимира Вернадського у 20-і роки до створення теорії біосфери та ноосфери. Вже наприкінці свого життя – в середині 40-х років – він писав, що “світовий характер соціально-політичних процесів у ході історії виразно випливає з глибшого субстрату людської історії, з геологічного субстрату, який лежить в історії людства, з нового стану галузі життя нашої планети, її біосфери, переходу її в ноосферу, в якій людство стає вперше могутньою загальнопланетарною геологічною силою і де може геологічно проявлятися його думка, його свідомість”.

Щільно переплелися долі наших співвітчизників-однодумців. Володимир Вернадський як вчений замкнув вершину тріади української космопланетарної наукової думки: Подолинський – Туган-Барановський – Вернадський, а як автор “Філософських думок натураліста” – і філософську космогонічну тріаду: Сковорода – Юркевич – Вернадський.

До речі, з Україною, зокрема з Харковом, пов’язаний початок творчої діяльності іншого предтечі сучасної наукової синергетичної парадигми, творця загальної організаційної науки – славетної “Тектології” – видатного російського вченого Олександра Богданова (випускник медичного факультету Харківського університету).

Все це вимагало іншого погляду на самий феномен часу фізичного, біологічного, історичного тощо. Життєві долі велетнів думки, їхні ідеї перетиналися неймовірним, подекуди трагічним чином. Ідеї Подолинського і Вернадського гармонічно вплелися у творчість їх сучасників. На початку століття видатний російський філософ Павло Флоренський, який сягнув вершин російського космізму, парадигму “четвертого начала термодинаміки” намагався визначити через динамічну рівновагу між логосом та хаосом, пов’язуючи її з протистоянням креативної культури людства процесам дисипації космічної енергії на земній кулі. Він писав, що “культура – то є свідома боротьба зі світовим вирівнюванням: культура виступає як ізоляція, як затримка вирівнювального процесу всесвіту та збільшення відмінностей потенціалів в усіх галузях, як умови життя в протилежність до рівності – смерті”.