КОСМОПЛАНЕТАРНІ ІДЕЇ У ТВОРЧОСТІ МИСЛИТЕЛІВ УКРАЇНИ ТА РОСІЇ

На друге запитання Шпенглера через десять років відповів видатний російський, а згодом американський соціолог Питирим Сорокін, друг Миколи Кондратьєва. Саме у 1927 р., коли доля востаннє звела їх в Університеті Міннесоти (США), де П. Сорокін викладав соціологію (М. Кондратьєв перебував у зарубіжному відрядженні), вийшла друком праця “Соціальна і культурна мобільність”, в якій П. Сорокін звернув увагу на 300-річні цикли Джоеля та Шерера, що найбільш стало проявляються в автократичних суспільствах – менш рухливих, ніж демократичні. Саме в таких європейських країнах, як Англія, Данія, Нідерланди, Іспанія та Італія династії правили понад 200 років. А династії Габсбургів, Гогенцоллернів та Оттоманів – навіть більш ніж 300 років. Як приклад 300-річного автократичного правління в Росії П. Сорокін наводить династію Романових, яка проіснувала з 1613 р. до початку першої світової війни – саме такий термін, після чого (через 3 роки) останній російський імператор Микола II зрікся престолу і був (ще через півтора року) разом з родиною розстріляний більшовиками.

Цікавим є погляд на цю подію Велімира Хлєбникова. У відповідності з відкритим ним “основним законом часу”, “самодержець Микола Романов був 16.VII.1918 р. розстріляний через 37 + 37 днів (12 років без 9 днів) після розпуску Думи 22.VII.1906 р.”, тобто страта царя та його родини більшовиками була “відповіддю”, своєрідною “розплатою” за його антидемократичні дії щодо розпуску І Державної Думи Росії. Перевірка цього твердження на достовірність нібито виявила помилку в розрахунках Хлєбникова: він не врахував 3 додаткових дні високосних років, що мали місце протягом 12-річного циклу. Проте подальший ретельний аналіз хронології подій вніс деякі уточнення. Насправді ж рішення про розпуск Думи було прийнято спочатку головою Ради Міністрів Росії Петром Столипіним, який узгодив його з царем 20.VII.1906 р. По тому почались відставки супротивників цього рішення і подія, яку офіційно проголосили 22.VII.1906 р., стала невідворотньою ще за два дні до того, як відбулась. Розстріл царя та його родини відбувся, навпаки, днем пізніше, ніж вказував Хлєбников, – у ніч на 17.VII.1918 р. Таким чином, “основний закон часу” В. Хлєбникова спрацював надзвичайно точно – день у день.

І ще один цікавий факт. Через рік після розпуску Першої, розпуск ще більш лівої Другої Державної Думи спровокував виступ Петра Столипіна на закритому її засіданні. Він звинуватив соціал-демократів у підготовці заколоту, після чого їх фракцію було заарештовано. Через 4 роки (за Хлєбниковим, 36 + 36 днів) після проголошення нового виборчого закону, що відкрив шлях до виборів уже правої III Державної Думи, 1.ІХ.1911 р. П. Столипіна було смертельно поранено у Київському оперному театрі анархістом Дмитром Богровим. У своїх свідченнях терорист стверджував: “Замах на життя Столипіна виконано мною тому, що я вважаю його головним винуватцем реакції, що настала в Росії… – розпуск Державної Думи, зміна виборчого закону, утиск преси, інородців, ігнорування поглядів Державної Думи і взагалі ціла низка дій, що підірвала інтереси народу”. З результатів слідства зрозуміло, що вбивця Богров зробив замах на Столипіна, будучи абсолютно впевненим у необхідності розплати Столипіна за його антидемократичні дії щодо народу Росії та обраної ним Державної Думи.На третє запитання Шпенглера відповів через 50 років видатний російський історик та етнограф Лев Гумильов у своїй теорії етногенезу. За зізнанням Гумильова, саме ідеї Вернадського, викладені в теорії біосфери та ноосфери, надихнули його на створення теорії, згідно з якою повний цикл генезису окремого етносу обмежено 1200 роками з можливостями його подовження за рахунок регенераційної та реліктової фаз на 100-300 років. За Л. Гумильовим, 1200-річний цикл складається з фази підйому (300 років), акматичної фази (300 років), фази надлому (200 років), інерційної фази (300 років), фази обскурації, що може подовжуватись від 100 до 200 років з переходом її до регенерації, та реліктової фази, яка іноді мала прояви для окремих етносів за межею 1500 років.

Ще 150 років тому видатний бельгійський демограф-статистик Ламбер Адольф Жак Кетлє, який використовував суто математичні методи, дійшов висновку, що середня тривалість життя цивілізації на прикладі стародавніх імперій становить 1461+/-185 років. Понад цей термін, за визначенням видатного російського історика і філософа Костянтина Леонтьєва, жодна державна система, як видно з історії, не жила. Багато держав існували значно менше.

300-річний період Київської Русі або України-Руси, як її називав Михайло Грушевський, Л. Гумильов відніс до заключних фаз слов’янського етногенезу, розпочатого пасіонарним поштовхом ще на початку Християнської ери. Це підтверджується духовним та культурним розквітом його наприкінці першого – на початку другого тисячоліття в інерційній фазі слов’янського етногенезу, у 36-річні періоди правління сина видатного полководця Київської Русі князя Святослава – Володимира Святого та його сина Ярослава Мудрого.

За Л. Гумильовим, етногенез великоросійського етносу розпочався у боротьбі з татаро-монгольським ігом у XIII ст. (Куликова битва стала своєрідним індикатором “пасіонарного вибуху”), а його фаза надлому почалась у період правління Миколи II. Зараз вона закінчується, а на початку інерційної фази, як вказував видатний німецький історик Теодор Момзен, настає депопуляція населення, що й підтверджує сучасна демографічна статистика російського етносу.

Є достатні підстави вважати, що сучасний український етнос, у точній відповідності з гумильовською теорією, переживає фазу прихованого підйому пасіонарного напруження етнічної системи, який згодом перейде у явний. З пасіонарним поштовхом українського етногенезу якраз і пов’язується прояв таких феноменів як геній Тараса Шевченка (1814-1861), а особливо ж політична національно-визвольна діяльність Кирило-Мефодіївського братства (1845-1847).