КОСМОПЛАНЕТАРНІ ІДЕЇ У ТВОРЧОСТІ МИСЛИТЕЛІВ УКРАЇНИ ТА РОСІЇ

З цими ідеями перегукується теорія етногенезу видатного російського вченого Льва Гумильова. Трагічно склалося його життя. Після чергового арешту (їх було три; після другого у 1938 р. Л. Гумильова засудили до страти, Анна Ахматова, мати вченого, у стані емоційного потрясіння написала свій знаменитий “Реквієм” – і смертника помилували) він відбував покарання в одній з в’язниць ГУТАБу разом з астрономом і фізиком Миколою Козирєвим (самого Козирєва також за повторним вироком засудили до страти, а потім було відновлено попередній вирок – 10 років позбавлення волі, що передбачив Гумильов). У 40-80-х роках М. Козирєв спочатку гіпотетично, а потім і експериментально досліджував як фізичну, так і біологічну “субстанцію часу”, зокрема здатність її, втрачаючи свою енергію, мінімізувати зростання ентропії (вимір хаосу) та встановлювати дезентропію – порядок, логос у всесвіті. М. Козирєв зробив відомі наукові відкриття вулканічної діяльності на Місяці, а головне – створив теорію причинної (несиметричної) механіки і впливу часу на речовину, з якої й випливала можливість вулканічних явищ на “мертвих” супутниках планет.В середині ХХ ст. видатний бельгійський фізико-хімік російського походження Ілля Пригожин, якому в 1977 р. присуджено Нобелівську премію, визначив “четверте начало термодинаміки” для широкого кола неврівноважених процесів, стаціонарний стан яких за зовнішніми умовами, що протидіють досягненню системою врівноваженого стану, відповідає мінімуму виробництва ентропії. Ще у 40 роки для цілісної його характеристики щодо біосфери австрійський фізик Ервін Шредінгер запровадив термін негентропії. Однак предтечею цього відкриття багато в чому слід вважати С. Подолинського. Саме тому вже у 90-і роки відомий російський вчений Побіск Кузнєцов “четверте начало термодинаміки” запропонував назвати “законом Подолинського”.

На теренах України поряд з творцями філософських і наукових космопланетарних ідей виросла також когорта авторів технічних проектів завоювання космосу – передусім Сергій Корольов з Житомирщини та Юрій Кондратюк з Полтавщини. Широке визнання здобув сучасний лідер парадигми циклічності соціоекогенезу Юрій Яковець – російський вчений родом з Вінниччини.

Еволюція теорій циклічності

Подальші дослідження закономірностей соціально-економічного розвитку в “кондратьєвських довгих хвилях” дають підстави для висновку про те, що великі цикли кон’юнктури, які розпочинаються на рубежі та в середині століть, за своєю суттю якісно неоднакові. Для перших акцент перетворень спрямовано на зміну технологічних укладів (ТУ), які, за теорією сучасного російського економіста і політика Сергія Глазьєва, відповідають визначеному еталону світових рівнів галузевого розвитку, пов’язаних в єдину систему ТУ. В інших відбуваються процеси, які приводять у відповідність до цих ТУ соціальні інститути, що регулюють суспільні відносини. І хоча соціоекогенез має еволюційний характер, точки зламу його циклоїди супроводжуються революційними подіями – аж до суспільних катастроф. Саме це і підтвердили у ХІХ ст. Велика буржуазна революція 1848 р., а в ХХ ст. – друга світова війна.

Сучасний російський вчений Спартак Афанасьєв показав, що два великих цикли кон’юнктури синхронізують з геологічним затемнено-перегелієвим циклом довжиною в 108 років, тобто дві “хвилі Кондратьєва” фрактально вкладаються у цей астрономічно-геофізичний цикл, який за “основним законом часу” геніального російського поета Велімира Хлєбникова відповідає періоду у 39 + 39 днів (108 років без 81 дня). Ще у 1920 р. Хлєбников писав: “Язик людини, будова м’яса її тіла, черга поколінь, стихії воєн, будова натовпу, решітка безлічі її справ, самий простір, де вона живе, чергування суші та морів – усе підкоряється одному ж і тому коливальному закону, а тому кожна наука – граматика, фізіологія, історія, статистика, географія – є главою науки про небо”.

Таким чином, економетричні, історіометричні, геофізичні та астрономічні цикли синхронізують, фрактально вкладаючись один в одного. Причому, сучасний російський вчений І. Одеський показав, що як седиментаційні геологічні цикли, так і “кондратьєвські довгі хвилі” асиметричні переважно близько до “золотого перетину” і мають конфігурацію з стрімким підвищувальним та пологим знижувальним крилами. Усе це вказує на можливість існування універсального закону розвитку природи та суспільства для різноманітних сталих динамічних систем у вигляді відповідності коливальних процесів принципу гармонічної спіралі. Саме у цьому напрямі розвивається вітчизняна наукова школа циклічної парадигми, очолювана Арнольдом Кулінковичем.

Що стосується розвитку універсальної ідеї “золотого перетину”, який дивує людський світ уже кілька тисячоліть, то саме в Україні у 90-і роки Олексій Стахов з Вінниччини запропонував гіперболічну тригонометрію Фібоначчі (італійський математик Leonardo Fibonacci – скорочене filius Bonacci, тобто син Боначчі, який на основі кількісного аналізу процесу розмноження кроликів ще на початку ХІІІ ст. запропонував ряд чисел, кожне з яких дорівнює сумі двох попередніх {1, 2, 3, 5, 8, 13, 21, 34, 55, 89, 144, 233…}, а співвідношення двох сусідніх чисел у ньому збігається до основної пропорції “золотого перетину” – 1,618 або зворотної їй – 0,618). Стахов вважає, що навіть в основі генетичного коду лежать магічні числа Фібоначчі (молекула ДНК являє собою фрактально вкладені одна в одну дві спіралі, що пов’язані між собою через “золотий перетин”).