КОСМОПЛАНЕТАРНІ ІДЕЇ У ТВОРЧОСТІ МИСЛИТЕЛІВ УКРАЇНИ ТА РОСІЇ

Визначивши ці закономірності та їхню причинність, можна через різні регулятори цілеспрямовано посилювати вплив позитивних тенденцій і послаблювати – негативних. Таким чином, системний аналіз і прогнозування циклічно-еволюційної динаміки соціально-економічних та еколого-природних процесів з акцентом на синхронізацію різнохарактерних циклів ставить за мету попереджувати і пом’якшувати наслідки соціальних та природних катастроф.

У науковому середовищі існує певний скепсис щодо можливості передбачення майбутніх історичних подій, оскільки це дуже рідко вдавалося зробити, користуючись традиційними підходами. Більше того, досить часто, якщо згадати, наприклад, нещодавню розбудову “світлого комуністичного майбутнього”, при реалізації масштабних цільових комплексних програм отримували результат, подекуди діаметрально протилежний тому, що задумувалось при їх плануванні та проектуванні. Проте ряд вчених продовжували шукати коеволюційний взаємозв’язок між суспільними та космічними процесами у їх циклічно-еволюційній динаміці.

Ще наприкінці ХVІІІ ст. засновник зоряної астрономії – англійський вчений Уільям Гершель, що побудував першу модель Галактики та відкрив планету Уран, зробив спробу встановити зв’язок між числом сонячних плям, неврожаями та цінами на хліб.

У 70-і роки ХІХ ст. його співвітчизник Уільям Джевонс (разом з економістами – австрійцем Карлом Менгером та швейцарцем Леоном Вальрасом заснував відому теорію маржиналізму) розвинув думку, що поведінка соціальних колективів у їх діяльності залежить від циклічних явищ на Сонці. Це допомогло йому пояснити економічні цикли не тільки у сільському господарстві, де вони пов’язані з прямим впливом сонячної активності на врожайність, а й у промисловості. До речі, маржиналізм, що став, можливо, найкардинальнішим переворотом у світовій економічній думці (визнання його на пострадянському просторі відбувається більш ніж через сторіччя після відкриття) було створено незалежно один від одного трьома вказаними вченими в одному й тому ж 1871 р. Цього ж року (він був наступний за максимальним за сонячною активністю у ХІХ ст. роком франко-пруської війни) пруський канцлер Бісмарк на переможній воєнній хвилі проголосив Німецьку імперію, а у Франції після падіння Другої імперії не стало й Паризької комуни. Наприкінці ХІХ ст. німець Мовес та француз Делоне також підтвердили підпорядкованість соціальної динаміки на Землі ритмічності в 11 років – що й відповідає сонячним циклам.

У першій чверті ХХ ст. дослідження впливу сонячної активності на біосферу та соціум провів російський вчений Олександр Чижевський (на це ще в часи революції 1917 р. звернув увагу і російський астроном Дмитро Святський). У 1924 р. Чижевський видав у Калузі книгу “Фізичні фактори історичного розвитку: вплив космічних факторів на поведінку організованих людських мас і на хід всесвітньо-історичного процесу, починаючи з V століття до Р.Х. і до нашого часу. Стислий виклад досліджень і теорій”. Саме цією роботою започатковано системні дослідження суспільних та природних процесів з оцінкою впливу на них космофізичних факторів. Однак головну працю О. Чижевського “Земля в обіймах Сонця” повністю було надруковано лише у 1995 р. – до сторіччя з дня народження вченого.

Отже, було загалом доведено синхронність максимумів сонячної активності з періодами виникнення революцій та війн. Знайдено, що злам у розвитку соціуму відбувається в реперних точках динамічного екстремуму (найвищого приросту по модулю сонячної активності). На синхронність “пасіонарних поштовхів” з екстремумами сонячної активності вказував у своїй теорії етногенезу і Лев Гумильов.На геліофактори дедалі частіше робляться посилання у наукових та публіцистичних працях. Так, ще у січні 1935 р. видатний російський та індійський культуролог і широко відомий громадський діяч Микола Реріх в есе “Зорі смерті” писав: “Абат Море, французький астроном, звертає увагу всіх дипломатів на 1936 та 1937 роки. У ці роки, каже він, спостерігатиметься сильне зростання діяльності сонячних плям. Астроном нагадує, що періоди посиленої діяльності сонячних плям часто збігаються з війнами та усілякими суспільними смутами. “В періоди найменшої діяльності сонячних плям на Землі зазвичай помічались мирні часи, тоді як максимальна діяльність цих плям, певно, викликає нервову напругу, яка зваблює народи до зла та дикої боротьби,” – каже абат. – Якщо сонячна діяльність збільшує усякі магнетичні відхилення, то серед наслідків її розвивається також й дивний гарячковий стан, який епідемічно опановує людством. Іноді такий гарячковий стан починається трохи раніше максимуму, як це відбулось у першу світову війну в 1914 році. Чи наближається друга війна – це невідомо, але я нагадую, що згідно зі статистикою, яка покриває багато століть, роки 1936-й та 1937-й повинні вважатися особливо небезпечними… Але важко сказати, чи буде вже цей рік показовим у грубо земному значенні, чи він започаткує наслідки для найближчого часу”. Цей прогноз новітня історія невдовзі підтвердила. Вже у 1936 р. розпочалася війна в Іспанії, на наступні два роки припав пік репресій в СРСР, а у 1939 р. було розв’язано другу світову війну.

На сьогодні, окрім відкритого у середині ХІХ ст. 11-річного циклу сонячної активності Швабе-Вольфа, стало відомо про відкритий наприкінці ХІХ ст. 72-річний (2 по 36 років) цикл Ганського та відкритий у середині ХХ ст. 600-річний цикл Рубашева, пов’язаний з періодичністю появи комет, а також кілька менш значних флуктуацій Сонця. Вже у 60-і роки ХХ ст. в Кисловодській обсерваторії було досліджено пов’язаний зі зміною полярності сонячних плям 22-річний парний цикл Гнєвишева-Оля, за яким другий у парі 11-річний цикл, порівняно з попереднім, у 1,4 рази вищий за сонячною активністю. Саме такий цикл має завершитися у 2000-2002 роках, які тільки з урахуванням правила Гнєвишева-Оля повинні мати майже полуторні значення чисел Вольфа (видатний австрійський астроном Рудольф Вольф ще у середині ХІХ ст. як індикатор сонячної активності запропонував використовувати кількість плям на Сонці) по відношенню до їх величин у 1989-1991 роках. До того ж ХХ ст. від страшного ХІV ст. пандемій морової чуми – “чорної смерті” та голодоморів, пов’язаних з повенями, посухами, землетрусами і періодичними навалами сарани, відділяють 600 років, що збігається з циклами появи у полі зору землян комет, які так зачастили до Землі наприкінці другого тисячоліття її Християнської ери існування. Враховуючи періодичність як сонячних, так й історичних процесів, а також важливість виявлення ефектів їх синхронізації, системний аналіз поліциклічного процесу коеволюції природи та суспільства вбачається на сьогодні одним з перспективних напрямів наукових досліджень у сфері прогностики.