КОСМОПЛАНЕТАРНІ ІДЕЇ У ТВОРЧОСТІ МИСЛИТЕЛІВ УКРАЇНИ ТА РОСІЇ

Інший український вчений О. Боднар показав, що основним перетворюючим рухом у процесі формоутворення таких біологічних структур, як ананас, кактус, шишка тощо є так званий “гіперболічний поворот”. За визначенням цього львівського архітектора, саме “гіперболічний поворот” лежить в основі закону перетворення спіральних біосиметрій як фундаментального закону живої природи. Все це є підтвердженням гіпотези В. Вернадського про неевклідовий характер процесів у живій природі, в яких особливу роль відіграють гіперболічні функції Фібоначчі.Сучасний російський вчений Олександр Субетто у своїй “Соціогенетиці” стверджує: “Велика Логіка Соціоприродної Еволюції “спресовує” внутрішню Логіку Стихійної Історії. Зростання ролі протиріччя між Суспільством і Природою як фундаментального протиріччя соціального розвитку визначає наростання протиріччя між соціальною та екологічною “дискретностями”… Стрибок в керованості власною Історією – імператив у Великій Логіці Соціоприродної Еволюції, імператив виживання людства”. Подолання цього протиріччя за рахунок посилення керованості розвитком суспільства та гармонізації його з розвитком природи і є шляхом до виживання та подальшого розвитку людства. В іншому разі “незнання меж” антропогенезу як фундаментального протиріччя людини проявляє себе у формі посилення інтенсивності катастроф, що й спостерігається в усьому світі наприкінці ХХ ст.

Саме у цьому сторіччі в період “великої депресії” 30-х років економісти США, Швеції та інших європейських країн розробили конкретні заходи щодо подолання кризи в їх господарствах. Видатний англійський вчений Джон Мейнард Кейнс у виданій 1936 р. книзі “Загальна теорія зайнятості, процента та грошей” систематизував ці заходи як антикризові за рахунок використання різноманітних методів макроекономічного регулювання. Їх було узагальнено та віднесено до теорії і практики кейнсіанства, а в подальшому, у наш час, – неокейнсіанства. Актуальність вирішення цієї ж проблеми в умовах “великої рецесії” 90-х років, що охопила господарства України, Росії та інших пострадянських країн, практично стала настільки нагальною, що сьогодні вже не потребує коментарів.

Слід підкреслити, що обидві кризи 30-х та 90-х років підтвердили прогностичну сталість теорії “довгих хвиль Кондратьєва”. Адже він на момент своїх досліджень у 20-х роках розрахував дві повні хвилі і третю незакінчену, прогноз завершення якої зробив на 30-і роки як кризові для економіки. Точність прогнозу вразила наукову громадськість у період “великої депресії” 30-х років. У 1939 р. вийшов друком двотомник “Ділові цикли” Йозефа Шумпетера, де поліциклічну економічну теорією узагальнено. Однак початок другої світової війни, після чого почався економічний бум, відволік увагу науковців від результатів досліджень попередників. До того ж було страчено у 1938 р. і самого М. Кондратьєва. І тільки валютно-фінансова та нафтова кризи початку 70-х років, які відбулись на зламі “кондратьєвської довгої хвилі” у верхній її точці, змусили вчених багатьох країн повернутися до цих ідей.

У 1975 р., через 36 років після публікації двотомника Шумпетера, вийшла в світ книга німецького економетрика Герхарта Менша “Технологічний пат: інновації долають депресію”, в якій шумпетерівська інноваційна теорія “довгих хвиль” дістала певний розвиток і започаткувала активізацію досліджень у напрямі циклічної парадигми розвитку природи і суспільства.

У наш час останніми до цих досліджень долучились російські та українські вчені після того, як наприкінці 80-х років відбулась наукова реабілітація Кондратьєва і через 60 років його праці було перевидано в СРСР. Уже наприкінці 1991 р. з’явилась цікава стаття Григорія Кваші, Володимира Лапкіна та Володимира Пантіна “Ритми історії”, в якій було виявлено два 144-річні (4 по 36 років) цикли російської історії: перший (1653-1797 рр.) визначено як “петровський”, а другий (1881-2025 рр.) – як “індустріальний”. В той самий час три століття московського володарювання до першого циклу і майже століття (1797-1881 рр.) між першим та другим циклами залишились невизначеними для історичного процесу Росії. У тому ж 1991 р. в СРСР, перед його розпадом, вперше було надруковано написану ще у 70-і роки піонерську роботу колишнього радянського дисидента, видатного історика і соціолога Олександра Янова, який у ті ж роки емігрував до США. Символічним є те, що робота під назвою “Одіссея російської автократії” з’явилась у часописі “Перспективи” і, по суті, розкривала перемінні цикли російських реформ та контрреформ, починаючи з правління Івана Грозного. В ній уперше було вміщено методологічний апарат для оцінки перспектив історичного розвитку Росії. Активізація ж циклічних досліджень як в Росії, так і в Україні по-справжньому почалась лише після ювілейної міжнародної наукової конференції, що відбулась у Москві 17 березня 1992 р. – у день сторіччя з дня народження Миколи Кондратьєва. На цій конференції було утворено Міжнародний фонд імені М.Д. Кондратьєва і щорічно стали проводитися Кондратьєвські читання (вже відбулось 7). З інтервалом у три роки проведено вже 3 міжнародні Кондратьєвські конференції в Москві, Санкт-Петербурзі та Костромі.

Геліокосмічні чинники соціально-політичних процесівПоглиблений аналіз свідчить про наявність глибинних зв’язків та закономірностей суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку на Землі з космопланетарними процесами. Спільний розгляд цих систем дає можливість визначити прямі й зворотні зв’язки між соціально-економічними та еколого-природними системами і моделювати їх як загальний коеволюційний процес розвитку суспільства та навколишнього середовища в кожній з його сфер – літо-гідро-атмо-біо-сферах. Соціум, що також належить до біосфери, тобто є невід’ємною частиною природи, створює, за Володимиром Вернадським, сферу розуму – ноосферу, а за Павлом Флоренським – духовну сферу, так звану пневмотосферу як “особливу частку речовини, що залучена в колообіг культури, а точніше, у коловорот духу”.