КОСМОПЛАНЕТАРНІ ІДЕЇ У ТВОРЧОСТІ МИСЛИТЕЛІВ УКРАЇНИ ТА РОСІЇ

Зокрема, в реперний 1988 р. максимального приросту сонячної активності з середньорічної величини числа Вольфа (W=29,4 1987 р. до 100,2 у 1988 р.) почалася вірменсько-азербайджанська війна за Карабах. Вона ж синхронізувала зі страшним землетрусом у Вірменії наприкінці року, коли середньомісячні величини чисел Вольфа збільшились з W=125,1 у жовтні та листопаді до W=179,2 у грудні з мінливими добовими індикаторами сонячної активності, які в окремі дні сягали W=255.

На піку зростання сонячної активності у червні і серпні 1991 р. (11 червня W=250) почалася жорстока війна в Югославії та відбувся серпневий путч у Москві (19 серпня W=280), який, власне, започаткував розпад СРСР. Наприкінці 1994 р. (рік локального подвійного максимуму сонячної активності та зіткнення комети Шумейкеров-Леві з Юпітером) почалася війна у Чечні.

Закінчились обидві ці війни у 1996 р. – році мінімуму сонячної активності, коли, за О. Чижевським, суттєво зменшується густота соціальних катаклізмів.

Історичні цикли розвитку України-Руси, Московії, Росії-СРСР

Відомий німецький культуролог і філософ історії Освальд Шпенглер ще наприкінці першої світової війни поставив три фундаментальних запитання:

•Що означає 50-річний період у ритмі політичного, духовного та художнього становлення, що різко вирізняється в усіх культурах?

•Або 300-річні періоди бароко, іоніки, великих математик, аттичної пластики, мозаїчного живопису, контрапункту, галілеєвської механіки?

•Що означає ідеальна тривалість життя в одне тисячоліття для кожної культури у порівнянні з окремою людиною, чиє життя триває 70 років?На перше запитання Шпенглера через п’ять років відповів Микола Кондратьєв, коли у відкритих ним 55 (число Фібоначчі!) річних великих циклах кон’юнктури він визначив другу емпіричну правильність, за якою на підвищувальній хвилі кожного циклу відбувається активізація політичної діяльності у житті суспільства (перевороти, революції, війни). Закінчується ж друга половина циклу розквітом культури та духовним піднесенням народу, які знову деградують на початку наступного циклу. Таке коливання можна пояснити “законом поколінь”, згідно з яким у різних періодах поперемінно народжуються то раціональні (з більш розвиненою лівою півсферою головного мозку) прагматики-політики, то ірраціональні (“правопівсферні”) творці культури.

Так, у Росії на підвищувальній хвилі першого кондратьєвського циклу (з початку 90-х років ХVІІІ ст. до кінця 40-х років ХІХ ст.) відбулися царський переворот з вбивством імператора Павла І, яким керував його син Олександр І, переможна для Росії вітчизняна війна 1812 року, зростання прогресивних настроїв у суспільстві. На знижувальній хвилі відбулося невдале повстання “декабристів” (цю невдачу можна пов’язати саме із запізненням на кілька років його початку) та вбивство на дуелях двох геніальних російських поетів Олександра Пушкіна та Михайла Лермонтова. Водночас на знижувальній хвилі цього циклу чи не вперше проявився культурний феномен таких геніїв і талантів, як Карамзін, Котляревський, Пушкін, Хомяков, Шевченко, Жуковський, Баратинський, Максимович, Язиков, Лермонтов, Костомаров, Грибоєдов, Кюхельбекер, Гоголь, Крилов, Чаадаєв, Юркевич, Тютчев, Сергій Соловйов.

На підвищувальній хвилі другого кондратьєвського циклу (з середини 40-х років до кінця 90-х років ХІХ ст.) відбулась програна Росією Кримська війна та здійснились революційні реформи Олександра ІІ. На знижувальній хвилі “прогресивного” царя-реформатора (наприкінці свого правління він видав антиукраїнський таємний Емський указ, що заборонив українське друковане слово) було вбито народовольцями, а з 70-х років розпочався “золотий вік” розквіту в Росії літератури, науки та утвердження їх у світі, що пов’язано з іменами видатних російських та українських мислителів і творців: Достоєвського, Драгоманова, Фета, Куліша, Некрасова, Мирного, Салтикова-Щедріна, Потебні, Тургенєва, Гончарова, Подолинського, Даля, Нечуя-Левицького, Сухово-Кобиліна, Островського, Франка, Лєскова, Леонтьєва, Менделеєва, Єфименко, Федорова, Володимира Соловйова, Льва Толстого, Лесі Українки, Чехова, Ковалевського, Короленка, Бехтерєва, Коцюбинського, Кареєва, Кистяковського, Струве, Туган-Барановського, Ключевського, Кримського, Овсянико-Куликовського, Лаппо-Данилевського, Вернадського, Мілюкова, Грушевського та багатьох інших. А закінчився цикл смертю Олександра ІІІ у 1894 р. й успішно та швидко проведеною за три роки Сергієм Вітте фінансово-економічною реформою з введенням твердої валюти – золотого рубля у 1897 р.

На підвищувальній хвилі третього кондратьєвського циклу (з середини 90-х років ХІХ ст. до середини 40-х років ХХ ст.) відбулися російсько-японська, потім перша світова війни, три російських революції та ще більша кількість переворотів в Україні, що переросли у громадянську війну. Водночас 10-20-і роки ХХ ст. пов’язуються з “срібним віком” російської літератури, насамперед з іменами поетів: Анненського, Бальмонта, Брюсова, Гіппіус, Іванова, Сологуба, Чулкова, Блока, Андрія Бєлого, Волошина, Саші Чорного, Ходасєвича, Кузьміна, Гумильова, Анни Ахматової, Цвєтаєвої, Мандельштама, Велімира Хлєбникова, Маяковського, Северяніна, Пастернака, Клюєва, Єсеніна, Заболоцького; а також прозаїків: Андрєєва, Аверченка, Вересаєва, Мережковського, Розанова, Сергеєва-Ценського, Горького, Шмельова, Купріна, Буніна, Алданова, Ремізова, Набокова, Замятіна, Пильняка, Булгакова, Бабеля, Зощенка, Пришвіна, Олексія Толстого, Шишкова, Еренбурга, Леонова, Каверіна, Шкловського, Тинянова, Гріна, Паустовського, Платонова, Олєші, Ільфа і Петрова та багатьох інших. На 20-ті роки припадає і культурне “українське відродження”, яке було знищене Сталіним та його сатрапами в 30-і роки.Підвищувальна хвиля четвертого кондратьєвського циклу (з середини 30-х до початку 90-х років ХХ ст.) була означена сталінськими репресіями з піком страт у 1937-1938 рр., другою світовою війною. Розквіт літературних імен спостерігався вже тільки через десятиріччя після закінчення другої світової війни. На знижувальній хвилі циклу, після хрущовської “відлиги”, в радянській Росії “на другому диханні” засяяв геній Бориса Пастернака, якого, по суті, знищила радянська влада за присудження йому Нобелівської премії, та Анни Ахматової, а також Йосифа Бродського і Булата Окуджави (він сприймається як своєрідний культурний символ Росії кінця ХХ ст.) та багатьох інших. В Україні зірками такого ж рівня стали національні поети Василь Симоненко та Василь Стус. Якщо перший помер зовсім молодим, то смерть другого в радянському таборі, на відміну від Й. Бродського, що емігрував до США, зупинила розпочатий процес представлення його до Нобелівської премії, яку присуджують тільки при житті кандидата.