Соціально-економічні та культурно-історичні коріння класичної німецької філософії.

думці, протиріччя не тільки не є елімінованим з дійсності, але становить її глибинну природу. Романтики дошукувались діяльності суперечних сил у людській душі, натомість Геґель розповсюдив їх погляд на всю дійсність. Зрештою, дійсність переходить не тільки від тези до антитези, але й до синтези, містить не тільки суперечності, але й їх узгодження.

Це невпинне перетворення буття згідно необхідного закону і є його при¬родою. Адже в кожному розквіті криються зародки розкладу. Зате при розкладі зберігається те, що є істотним, подібно як у в'янучій рослині зберігається насіння. Із суперечностей утворюється синтеза, яка в свою чергу стає тезою, а тоді до неї приєднується антитеза — і в такому триритмі розвивається світ. Зрештою, тріадичний характер розвитку був лише зовнішньою схемою гегелівського погляду на світ, але Геґель та його учні наголошували на ньому, і це викликало у поверхових читачів враження, що вона й становить сутність гегельянства.

Натомість справжньою сутністю гегельянства було переконання, що кожна форма буття є необхідною ланкою розвитку. Починання Геґеля справді було величезним, адже він прагнув із природи буття та його розвитку вивести згідно одного принципу усі його форми. В цій системі, де мислення не відокремлювалось від буття, було зіставлено форми логіки, природи та куль¬тури, держави, суспільства, права, релігії, мистецтва, науки. Це була найбільш універсальна філософія, яка будь-коли задумувалася, повна необмеженої довіри до сили людського розуму.

В "Феноменологии духа" (1807) , по словам Маркса, содержатся

истинный исток и тайна гегелевской философии. Рассмотрим

подробнее это произведение. В нём даётся происхождение

диалектики, а также раскрывается принцип абсолютного идеализма:

господство мирового разума в мире, абсолютной идеи, которая в

своём поступательном развитии развивается от противоположности с

предметом до абсолютного знания, т.е. до понятий науки. Таким

образом, Гегель пытался раскрыть генезис философского знания,

начинающегося с чувственной достоверности и доходящего до

философского знания. Сначала сознание противостоит предмету,

который не зависит от него, и не знает своей природы, а также

сущность предмета. На второй стадии сознание овладевает своей

собственной общественной природой и сознаёт себя в качестве

участника исторических событий. Когда сознание ретроспективно

обозревает свой собственный путь, то поднимается на третий этап

своего развития и доходит до абсолютного знания. В "Феноменологии

духа" Гегель, рассматривая исторически весь путь сознания,