Соціально-економічні та культурно-історичні коріння класичної німецької філософії.

Ми прибутку до вирішального питанню: чи можна установити критерій обґрунтованості апріорних синтетичних суджень, з яких, як ми тепер знаємо, складається наукове знання? Лише при позитивній відповіді можна всерйоз говорити про статус знання, про законність його предметних сфер, про границі й обрій, нарешті, про цінність. Перш ніж перейти до відповідей на ці питання, подивимося, яке підстава форм суджень.

1. Підстава аналітичних апріорних суджень установлюється без особливих проблем; оскільки суб'єкт і предикат рівнозначні, фундамент цих суджень — принцип тотожності і принцип непротиріччя. У судженні "тіло не протяжне" відразу очевидне протиріччя, як якби було сказано "тіло не є тіло" (адже поняття "тілесність" синонімічно поняттю "довжини") .

2. Підстава синтетичних апостеріорних суджень, очевидним образом, — досвід, по визначенню.

3. Навпроти, апріорні синтетичні судження не спираються ні на принцип тотожності, ні на принцип непротиріччя, адже між суб'єктом і предикатом немає рівності. Як апріорні, вони не можуть відсилати до досвіду як підставі. Крім того, вони необхідні і загальні, а всі, що випливає з досвіду, позбавлено цих регалій. "Так що ж таке це незбагненне X, на що спирається інтелект, що ится поза поняттям А деякий предикат У, не втрачаючи надії знайти його?" Відкриття цього "інкогніто" і стане ядром кантіанського критицизму.

Шеллінг

1.Прагнення показати, що в суспільному процесі, що заснований на людському автономному поводженні, панує схована закономірність як "об'єктивна" сторона цієї дії, вело Шеллінга до створення нарису філософії історії - частини "Системи трансцендентального ".

Історія , по Шеллінгу , конституюється відносинами між необумовленим індивідом, з одного боку, і історичною необхідністю - з іншої.

Першою задачею історії є пояснення того, як "із самої волі, коли я думаю, що дію вільно, повинне з необхідністю виникати несвідоме, тобто без моєї участі щось мною не задумане, чи, виражаючи інакше, як проти цієї свідомої діяльності, тобто

вільно визначальної, повинна ставати діяльність несвідома і виникаюче на її основі ненавмисно - і навіть усупереч волі діючого - щось таке, що сам він по своїй волі не міг би реалізувати.

У цьому виражено дві тези філософії історії філософії історії Шеллінга .

Перша теза: хоча всі індивіди діють "вільно", тобто не детерміновано, у їхній діяльності виникає щось, "що ми ніколи не замишляли і що воля, надана сама собі, ніколи не зробила б".

По Шеллінгу , для історичного розвитку характерна "прогресивність", що виявляється в тім, що вона розвивається в напрямку до буржуазного "правова закону", змістом якого є "гарантована воля" (мається на увазі воля в змісті буржуазних гарантій) .

З цього погляду історія може бути визначена як "поступова реалізація правового закону".З поступового наближення до мети історії випливає і її періодизація по окремих епохах .

Наше "вільне" поводження перетворюється в "необхідність", що додає історії напрямок і цінність.

Вже в античності великі представники духу вказували, що наше "вільне" поводження таємничим образом при впливі переважаючої нас сили перетворюється в закономірність.

Друга теза стосується того, що викликає трансформацію нашої автономно мотивованої діяльності в загальну закономірність, що коштує за об'єктивним ходом історії .

Шеллінг , правильно ставлячи питання про сутність історії сутності історії, не може знайти адекватну відповідь, що стосується її закономірності.