Соціально-економічні та культурно-історичні коріння класичної німецької філософії.

РОЗВИТОК. Фіхте порівняно рано задумав свою доктрину, але поті неодноразово її переробляв. Свій твір –“Wissenschafrslehre” він редагував від 17S до 1813 року не менше шести разів. У цьому його неперервному розвитку можна виділити дві фази: енську та берлінську. Межу між ними утворює 18С рік. Основна відмінність полягала в наступному: в початковій доктрині (яка була викладена вище) Я було найвищою сутністю, тоді як у другій — божество було поставлене вище від Я. Разом із цим переходом до теїзму у Фіхте відбувся перехід від раціоналізму до містицизму, від етики автономної д релігійної, з цим збігся також і перехід від гуманізму до націоналізму.

ЗНАЧЕННЯ. Філософія Фіхте була протилежністю натуралізму, бо приписувала буттю такі властивості, що є просто протилежними тим, які насправді існують у природі. Він вважав, що справжнє буття є подібним не до природі а до ідеалу, не до матерії, а до свідомого, вільного, особистісного Я. Філософі Фіхте не належала до таких, що розвивають натуральний та повсякденний погляд на речі, — вона належить до таких, що утворюють відмінний від природного погляд; здоровий повсякденний розсудок ніколи б не вимислив такої філософії і напевне ніколи б із нею не погодився. Ця філософія перевер¬нула природний порядок: у ній ідеал мав першість перед дійсністю, дія над субстанцією, суб'єкт над об'єктом, Я над зовнішнім світом, свобода над необ¬хідністю, воля над розумом. Після стількох систем, які виводили Я з матерії, а ідеал з дійсності, тут ідеал і Я були визнані первинними й абсолютними елементами буття. В цьому повороті та визнанні першості Я, ідеалу, дії, волі, свободи, в розумінні їх як основи буття полягає сутність фіхтеанства.

Звичайно, філософія Фіхте не була теорією явищ; було б абсурдом, якщо б вона захотіла замінити собою емпіричну науку. Зате вона є зрозумілою як метафізична гіпотеза про природу буття. Це була метафізика в післякантівському дусі. Кантівський критицизм стримував філософів від вибору шляху метафізики, а тих, котрі все ж пішли цим шляхом, він звільняв від обов'язку рахуватись з картиною світу, що нав'язується явищами.

Фіхте, хоча його до філософії привело захоплення Кантом, прийшов до таких результатів, які були діаметрально протилежні кантівським. Філософія Канта була критикою, філософія Фіхте — метафізичною системою. Метод Канта був трансцендентальним, метод Фіхте — дедуктивним. Кант користу¬вався епістемологічними поняттями, Фіхте перетворив їх у метафізичні; людсь¬кий інтелект він потрактував як модель концепції світу. Для Канта інтелект утворював тільки форми, для Фіхте — увесь зміст свідомості. Для Канта "речі в собі" були непізнаваними, тоді як для Фіхте вони не існували взагалі;

насправді ж "річчю в собі" стало для нього Я.

Фіхте мав вплив тільки на своїй батьківщині, але для неї він був рево¬люційним мислителем, який повернув філософію від критицизму до ідеаліс¬тичної метафізики. Шеллінг та Гегель пішли шляхом, який він проклав. Вплив мала переважно його філософія першої фази, бо основні праці другої фази залишались у рукописах, а тому не були доступні.

Фіхте мав також і політичний вплив. Він сприяв пробудженню німецького націоналізму. А вже через сто років націонал-соціалізм на практиці застосував його ідею "замкненої держави" і вбачав у Фіхте одного з своїх ідейних предтеч.РОЗВИТОК ТА ТВОРИ. Особливості інтелекту Шеллінґа пояснюють, чому він не вмів опрацювати обіцяну систему і залишився при обіцянках та начерках. Жвавість і змінність інтелекту, схильність потрапляти під чужі впливи, захоплюватись щораз новими ідеями привели до того, що його думка пройшла через ряд фаз, і чи не кожен новий твір відкривав нову позицію. В цьому відношенні Шеллінг був унікальним мислителем в історії філософії.

Найважливішими були наступні фази його філософії:

1. Період залежності від Фіхте — від 1794. Основний твір цього періоду — “Vom Ich als Prinzip der Philosophies (1795) .

2. Період праці над філософією природи — від 1797. З цього періоду вийшла “System der Naturphilosophies” (1799) , а також «System der transcen-dentalen Idealismus” (1800) .

3. Період "системи тотожності" — від 1801. В цьому періоді інтереси Шеллінґа були найбільш універсальними — саме тоді він найближче підійшов , до створення системи. Але ця система постійно мінялась: вона набувала то естетичного, то етичного характеру. Твори цього періоду: «Darstellung meines Systems der Philosophic» (1801) ; «Bruno, oder iiber das naturliche und gottliche

“Prinzip der Dinge» (1802) .