Філософська антропологія
Праця безпосередньо пов'язана з мисленням. Тварина знає світ тільки крізь призму своїх фізіологічних інтере¬сів. Вона не знає речей самих по собі, вона «знає» себе в речах: проектує речі на себе, на задоволення своїх біологі¬чних потреб. Людина завдяки використанню знарядь праці знає об'єктивні властивості речей, знає їх такими, якими вони є самі по собі безвідносно до її потреб. В праці люди¬на застосовує річ проти речі (Гегель вбачав у цьому «хит¬рість розуму»). Так, при застосуванні каменя проти дере¬ва первісна людина дізналася, що камінь твердіший за де¬рево. У цьому знанні зафіксоване відношення самих речей, а людина вилучена з нього. Мислення людини оперує об'єк¬тивними властивостями речей.
Певне знання властивостей речей і вміння оперувати ними («технічне мислення») у зародку притаманне твари¬нам. Імовірно, воно тривалий час було властиве і предкам сучасної людини до появи мислення у мовній формі. Так принаймні вважають сучасні дослідники.
Праця зумовила й зміну відношення людини до самої себе. Тварина спонукається до дії (пошуку їжі тощо) ли¬ше під безпосереднім тиском потреб. Людина виготовляє знаряддя і тоді, коли вона сита (за відсутності потреб), і тоді, коли голодна. Вона тамує голод, але працює над зна¬ряддям. Це свідчить, що людина піднялася над своїми по¬требами, навчилася дисциплінувати їх, бути певною мірою їх господарем. Здатність людини підноситися над собою (своїми біологічними потребами) дала підставу німецько¬му філософу Гельмуту Плесснеру (1892—1985) назвати її ексцентричною істотою: «Якщо життя тварини центрич¬не (злите з її тілом), то життя людини ексцентричне, вона не може порвати центрування, але одночасно виходить із нього назовні».
Природа не передбачила механізмів, які могли б захис¬тити істоту, що «взяла камінь» (озброєну неприродним чи¬ном), саму від себе. Голими руками людині важко вбити людину: під час боротьби агресивність спадає, а відчайдуш¬ні крики жертви «вмикають» у сильнішого психологічні механізми жалю. Каменем або ножем вбивають за мить.
Природні механізми погашення гальмування не всти¬гають «увімкнутися». Сучасна техніка робить миттєвим акт знищення людей, дистанціює вбивцю й жертву. Од¬ним натисненням кнопки можна приректи на смерть ти¬сячі і навіть мільйони людей. І це може зробити навіть людина, яка не переносить на вигляд крові. Тому завдяки «знаряддю-зброї» первісна людина стала ворогом переду¬сім сама собі, вона почала знищувати своїх родичів. Зна¬ряддя створили загрозу її існуванню.
Людська спільнота істотно відрізняється від стада і щодо статевих стосунків. У стаді існує ендогамія, тобто потомство відтворюється на основі внутрішньостадних статевих зв'язків, а в суспільстві — екзогамія (зовнішні для роду зв'язки) або агамія (заборона шлюбів між близь¬кими родичами). Етнографи спочатку вбачали в забороні інцесту здогад наших далеких предків стосовно неспри¬ятливих наслідків кровозмішування. Однак згодом вони відкинули цю гіпотезу: первісна людина не завжди усві¬домлювала навіть зв'язок між статевим актом і наро¬дженням дитини.В основі заборони статевих зв'язків між близькими родичами були постійні сутички за володіння особами жіночої статі у первісному стаді, які через застосування знарядь спричиняли непередбачувані наслідки, постійно тримали стадо в напрузі, руйнували його здатність про¬тидіяти зовнішній агресії.
Регулювання статевих відносин зумовило до створен¬ня шлюбу, завдяки якому людина окультурила оди;; із найсильніших своїх інстинктів. Завдяки цьому виник рід — спільнота, заснована на природних зв'язках (його члени споріднені по крові), але відношення в якій регулю¬ються мораллю. У процесі розвитку роль першого чинни¬ка (крові) у формуванні спільнот послаблювалася. На пе¬редній план вийшли економічні та культурні чинники, а надприродні норми регулювання відносин, які започатку¬вала мораль, зростали. Завдяки цьому почало формувати¬ся суспільство.
Виміри сфери буття людини існують у нерозривній єд¬ності. Тільки уві сні чи за психічного захворювання лю¬дина перетворюється на біологічний організм. А в нормі будь-який вияв людини включає майже всі виміри буття. Так, споживання їжі є задоволенням біологічних потреб, але воно здійснюється за участю свідомості та культур¬них норм; кохання є соціальним почуттям, але включає тілесність людини і культуру — один в коханій людині бачить вільну істоту, інший зводить її до речі.
Основою, на якій ґрунтуються інші сфери буття люди¬ни, є тіло. Всі інші (свідомість, соціальність, культура) тіс¬но пов'язані, й зумовлюють одна одну.
З усіх відношень, у які можуть вступати різні сфери буття людини, філософської антропології стосуються пе¬редусім ті, в яких задіяна сфера тіла. Це відношення: тіло — психіка (свідомість), тіло — соціальність, тіло — культура. Інші відношення є предметом вивчення інших наук, які можна розглядати як відгалуження філософсь¬кої антропології. Наприклад, відношення соціальності та свідомості вивчає соціологія.